Маус

“Маус. Історія вцілілого” Арта Шпіґельмана (1980-1991) – автобіографічна розповідь нью-йоркського художника-інтелектуала, що його батьки, польські євреї, пережили свого часу Голокост. І формула “свого часу” тут є великою умовністю, адже мовби передбачає, що головний герой, альтер еґо автора, живе вже в іншому часі (мирному, повоєнному, віддаленому від злочинів минулого). Насправді ж історичний досвід значно ближче, ніж хочеться сподіватися, від нього не втекти, адже всі ми на великий відсоток складаємося з історії – великої й малої, родинної. Минуле накопичується, вирує, проростає в теперішнє (і дим від крематорію Аушвіцу, про який батько головного героя розповідає в одному кадрі, вже в наступному кадрі зливається з димом від цигарки оповідача). Значною мірою, “Маус” досліджує саме те, як можна приручити минуле і жити з ним далі.

Головний герой “Мауса” розпитує батька про довоєнне життя і досвід під час Голокосту, щоб створити про це комікс. “Маус” – один із найцікавіших літературних текстів про травму другого-третього покоління після катастрофи, про тих, хто виріс у тіні чужого болю й намагається привласнити й переповісти по-своєму досвід, що опирається оповіданню, знайшовший власний голос, всупереч тиску традиції. У нашому закутку Європи між великими історичними травмами ніколи не минало більше кількох поколінь, а в нас травматичний досвід тих, кого особисто не зачепила трагедія, але кому все одно доведеться жити із провиною вцілілого і жахом секонд-генд, проговорено мало, тож “Маус” не лише актуальний для багатьох, якщо не всіх потенційних читачів, а й заповнює напівпорожню нішу.

“Маус” – єдиний на сьогодні комікс, що здобув Пулітцерівську премію, й один із перших, що привернув широку увагу дослідників, ставши певною віхою в історії цього медіуму. Крім того, доти українському читачеві були доступні здебільшого американські мейнстримові комікси, а “Маус” познайомить із андеґраундним коміксом, з його окремішньою естетикою й художньою генеалогією».