м. Харків, 61037, вул. М. Гомоненка, 10
Vivat книжковий
інтернет-магазин
0
Кошик
0 грн.
0
Кошик
0 грн.

Уривок з книги Наталії Матолінець "Академія Аматерасу"

13.08.2020
Рендалл відверто не щастить: її життя летить шкереберть, а сама вона опиняється в химерній Академії Аматерасу, куди приходять душі гордих богів, перероджуючись у нескінченному русі Колеса Долі. Тут могутні сили дрімають до часу, коли озвуться на поклик Слів, а нові знайомі приховують таємниці, яких небезпечно торкатися. Та шляху назад для Рен немає, бо вона мусить відшукати відповідь напитання, яке дзвенить у голові: «Хто ти, Рендалл Савітрі?»
Це історія про те, що найзапекліші битви — завжди з собою, найважливіші подорожі — у глибини власної душі, а любов і дружба варті того, щоб виходити за межісвоїх можливостей, стіни законів та навіть за грань життя і смерті. Адже не треба бути могутнім богом, щоб бути людиною.

Частина перша "Лицар і його Хаос"

Розділ перший "Поганий ранок Закса Нортона"

b9ff25d8bb0988c8f026a914db3eabd5__1_-removebg-preview.png

Пора цвітіння, що вже закінчувалась, приносила звичні проблеми: пелюстки, зірвані вітром, жваво залітали до рота, вперто заліплювали окуляри та непомітно застрягали у волоссі. Хлопець зменшив швидкість, відпустив кермо велосипеда і простягнув руку, щоб зітнути кілька гілок, вкритих біло-рожевими квітками. Йому страх як кортіло привезти сьогодні подарунок для Нікти.

І він, певна річ, не очікував, що ранковий перехожий вилетить з-за повороту, ризикуючи вгарататись об переднє колесо. Хлопець ледве встиг схопитися за кермо та різко вивернув його

праворуч. Проте не втримав рівноваги й упав просто в запилюжену купу опалого цвіту, яка миттю здійнялася вгору, обсипаючи з ніг до чорнявої голови.

 

— Дивитися треба, куди летиш! — гаркнув він, незграбно вибираючись із-під велосипеда. Щоки вже заливали плями рум’янцю, нагадуючи, що й сам мав би за дорогою дивитися, а не квіти дерти. Скельця окулярів зблиснули серед пелюсток, і хлопець сягнув по них. Коли тонка чорна оправа повернулася на кінчик носа, світ втратив розмитість і виявилося, що винуватець аварії — не-знайома дівчина. Побачивши, що все на позір гаразд, вона пробурмотіла невиразні вибачення. І — чкурнула геть.

 

— Чудово! А мені від цього типу полегшає? — крикнув хлопець навздогін, гамуючи в собі роздратування. На його обурену думку, вранішня вар’ятка мала б поцікавитися його станом, перш ніж зникати в невідомому напрямку. Хоч він і тішився власній неуразливості, але випадкова зустріч

на про неї точно не знала. Він оглянув велосипед, оцінюючи пошкодження. Провів вказівним пальцем по подряпаній рамі. Пофарбований у синє метал неохоче скрипнув, зайнявся слабким

світінням і знову повернувся до початкового стану.

 

Рендалл Савітрі — вона ж «вранішня вар’ятка» і просто Рен — поспішала до Академії, подумки проклинаючи свій будильник, який з усіх можливих днів вирішив не задзвонити саме сьогодні

вранці. У її перший навчальний понеділок. До всього — ледь не зіткнутися з велосипедом! Внутрішній голос уже відчитував її за це, нагадуючи, якою іронією долі було б пропустити поча-

ток навчання через аварію. Вдруге. Погано знайомі вулиці плуталися перед очима, а серце гупа-

ло й підстрибувало вгору-вниз, як жертва шаленого атракціону. Дівчина відкинула назад розтріпане волосся й уповільнила ходу лише тоді, коли попереду, в кінці квітучої алеї, з’явилася високабрама Академії. Вона здіймалася поміж деревами нагромадженням кованих візерунків і непрохано нагадувала вхід щонайменше в інший світ.

 

Перед брамою новоспечена студентка видихнула з полегшенням і вперлася руками в коліна, щоб перевести дух. А тоді облизала губи та проказала повільно й чітко, як наказувала директорка ще на співбесіді:

— Рен-далл Са-віт-рі.

Брама блимнула каскадом червоних вогників, але не відчинилася. Натомість згори пролунав іронічний голос:

— Кхм, панянко, це ви хочете мені повідомити про своє непереборне бажання нажити проблем?

— Яких ще проблем? — Дівчина випросталась, спантеличено вишукуючи джерело голосу. — Я волію потрапити досередини.

— І відколи це вам можна досередини?

— З моменту вступу, ні?

— Браво! Перша правильна відповідь. Та на правах Брами мушу відмовити вам у цьому і раджу нині заганяти своє життя в прірву безвиході подалі звідси. Бо ви — повноправна студентка Академії Аматерасу.

— Отож-бо! Відчиняйте швидше. — Рен нетерпляче постукала у ворота, хоч і передчувала, що це ефекту не дасть.

 

Поміж кованими лозами за нею спостерігали фігурки химерних створінь із лукавими посмішками, проте голос не належав жодному з них.

— Панно, — скрушно повела далі Брама чи хтось, хто ховався за нею, — не вистачає вам дрібненької деталі, щоб увійти.

— Сподіваюся дізнатися про цю деталь, — процідила Рен, щиро сподіваючись також, що ніхто не помітить, як вона зранку веде розмови з кованою брамою.

— Ваша форма, — драматично відказав голос. — Наскільки я бачу, а бачу я незлецьки, вона цілковито відсутня.

 

— Мене не попереджали, що тут носять форму. Гаразд, винесіть мені догану абощо…

Дівчина зиркнула на годинник і зрозуміла, що шанси встигнути на першу лекцію неухильно зменшуються.

— Ні-ні-ні, це не в моїй владі. Та коли бажаєте доброї поради, то біжі-іть відсіль, бо в пані директорки нині такий настрій, що скисла слив’янка, — відказала Брама в унісон із бли-

манням червоних вогників і погасла.

— Пречудово… — Дівчина опустилася на бордюр і підперла голову руками. — Звідки, скажіть, я мала дізнатися про вашу форму? — пробурмотіла вона до усміхнених рогатих потвор,

які ховалися в металевому листі.

— Статут Академії, стаття шоста, — повідомив виважений голос.

Рен підвела голову і помітила високу дівчину, яка минала її, навіть не зачепивши поглядом. Бездоганно випрасувана сіра спідниця, жакет, застібнутий на всі ґудзики, і бежева блузка —

оце, мабуть, і є форма Академії. Студентка скидалася на першу відмінницю або ж горду красуню. Віяло від неї крижаною незворушністю — так, що здавалося: під довгими віями ховаються льодини замість очей.

 

Рен, певна річ, не читала статуту, про який нагадала незнайомка. Вона забула про нього, як і про більшість речей, які щось важили до аварії.

— А де ж мені?..— Не встигла Рендалл закінчити запитання, як потенційна однокурсниця щось шепнула до Брами, простягла праву руку і… пройшла. Пірнула просто крізь зарості з металу, наче то ріденький живопліт! Рен підхопилася вслід за нею, але ледь не врізалась у холодне залізо.

Тоді ж вона відчула на собі новий погляд. Такий, наче в спинутицяли голками. Озирнулася — палючі очі незнайомця та волосся кольору лісової пожежі створювали трохи хиже поєднання.

 

Судячи з вигляду (світла сорочка, сірі штани й піджак, недбало закинутий на плече), то був ще один студент Академії.

— Ти що — геть очманіла? — заявив він.

Дівчина на таку заяву не одразу знайшла слова у відповідь.

Студент продовжив:

— Ти що — не знаєш? Без форми до Академії не втрапити.

— Дякую. Вже дізналась — і без твого хамства, — холодно відказала Рен, бо, на її думку, кликати незнайомих людей «очманілими» інакше, ніж хамством, і не назвеш.

Мить — і хлопець уже насувався на неї.

— Новенька, так? Розпитай, що сталося з Сетом, перш ніж наступного разу вирішиш зі мною заговорити таким тоном. Щось у хлопцевих очах змусило Рен притулитися спиною до Брами. Вона відчула, що з тріском провалює задум не нажити недоброзичливців в Академії з першого ж дня, хоч і не розуміла злості незнайомця ні на йоту.

 

Студент тим часом поклав праву долоню на металеве плетиво і процідив:

— Закс Нор-тон.

Брама загорілася червоними вогниками, й іронічний голос ожив:

— О, та це ж сам Нортон, гроза всіх носів! Що, й на мене

нападеш? Та біда, вар’яте, у мене немає носа, щоб розкришити його! Жодного носа на всю-всеньку Браму. Студент опустив голову й пошепки вилаявся. Уголос він заговорив стримано:

— Тиждень минає сьогодні по обіді. Дайте пройти.

— А теперка обід, Нортоне? Побійся богів, оце час летить!

Хлопець відійшов на кілька кроків і гаркнув до Брами:

— Директорко, мені треба на заняття! Сьогодні важливі

практичні…

— Припніть язика! — Голос раптово обернувся жіночим і владним.

— Директорко Аматерасу, — процідив рудий. — Дозвольте мені повернутися до навчання. Я усвідомив свої помилки і смиренно прошу вибачення.

— Тоді помовчте, смиренний Нортоне. Часом це корисно… Савітрі, якщо вам потрібна форма, то ви б знали, де її замовити, якби не полінувалися прочитати статут перед першим навчальним днем, який і без того перенесли на шість місяців. Також я вас особисто попереджала про деталь, яку ви повинні носити завжди з моменту вступу. Забули?

— Вибачте, директорко Аматерасу, — пробурмотіла дівчина і швидко спробувала згадати, куди ж вона запхнула медову намистину на чорній стрічці, яку отримала після співбесіди. — Це не повториться.

— Ох, сподіваюся! Що ж до вас, Нортоне, я схвалюю таке прагнення до знань. Але оскільки вас відсторонили за жахливі комунікативні навички, то спершу потренуєте їх із новою студенткою. Отримаєте допуск тоді, коли Рендалл Савітрі пройде крізь Браму. Час пішов! Червоні вогники згасли.

— У мене зараз лекція Тота, — визвірився Закс, поглядаючи на дорогий з вигляду годинник на зап’ясті. — А через тебе, чорт забирай, я її пропускаю…

— Взагалі-то, ти її пропускаєш через своє покарання, яке ще не закінчилося.

Обличчя Нортона поволі набуло відтінку його волосся.

— Я — додому! — Рен намагалася не дивитись у його бік. — Живу далеченько, тож поки дістануся туди та знайду кулон, лекції вже закінчаться. Проте за кілька кроків Нортон наздогнав її й повідомив тоном, який не передбачав заперечень:

— Ми на таксі. На четвертій парі в мене практичне у заступника директорки, яке я не збираюсь пропускати через чиюсь діряву пам’ять.

— У мене грошей немає на ці витребеньки, — висунула Рен свій останній аргумент проти таксі.

— Ну а в мене немає часу. Ходімо вже!

— Чекай отут. — Рен прочинила двері своєї тісної квартири, сподіваючись, що новий знайомий не захоче зайти на чай. Закс Нортон за всю дорогу не сказав ані слова, лише тупився в книжку. Зараз він зупинився на порозі та з підозрою розгля дав пощерблені кахлі на стіні. Дверцята комода перекосилися, півтемрява погано маскувала потертий килим, на гачку біля дверей висіли кросівки.

— І куди ти запхала свій СВІТ? — поцікавився Закс сторожким тоном людини, яка ніколи не бачила найдешевших студентських квартир.

— Свій що? — крикнула Рен з кімнати, де саме зосереджено вивертала вміст шафи в пошуках крихітної намистини.

— Ти що — не лише статуту не відкривала, а й усю промову директорки на співбесіді прослухала? СВІТ — Середовище Втілення І Трансформації… Заради богів — знайшла?

 

За півхвилини Рен відчинила двері й переможно продемон струвала Заксові кулон:

— А знайшла!

Намистина блискотіла, хоча запилюжена чорна стрічка свідчила, що Рендалл Савітрі не надто піклувалася про долю свого СВІТу останні півроку.

— Тоді ходу. — Хлопець нетерпляче постукував кісточками пальців по брунатній оббивці дверей. — Директорка мала б тебе просто відправити додому сьогодні. Але ні, їй, як завжди, забаглося втілити спонтанну вигадку.

— А що, маєш паскудні стосунки з нею?

 

Хлопець смикнув плечима замість відповіді. За всю дорогу назад він не зронив ані слова. Мабуть, книга видалася шалено цікавою.


На нову книгу Наталії Матолінець діє передпродаж

116779983_2585842138346315_8709458230360254572_o.jpg

Замовити можна тут: https://vivat-book.com.ua/keramichni-sertsya.html або у авторки Наталії Матолінець https://www.facebook.com/nataly.matolinets з автографом 

Підписатися на розсилку

 

50 грн
отримати знижку *
* Знижка діє при замовленні на суму понад 400 грн