Культова книжка для дорослих та підлітків про силу людського духу, у якій порушено проблеми дорослішання та виживання в умовах дикої природи.
Браян Робсон дивився крізь вікно маленького літака вниз, на безкраю зелену тайгу. Це був легкий літак Cessna-406, і його двигун працював так гучно, так несамовито ревів, поглинаючи інші звуки, що розмовляти було геть неможливо. Та й що хлопець міг розповісти? Йому минуло тринадцять, і він був єдиний пасажир літака, яким керував пілот на ім’я… Як там його звали? Чи то Джим, чи то Джейк. Років йому було десь сорок п’ять, і він не вимовив ані слова під час приготувань до злету. Фактично з того моменту, як мати привезла Браяна до маленького аеропорту в Гемптоні, штат Нью-Йорк, щоб він потрапив на той літак, пілот сказав хлопцеві лише п’ять слів: «Сідай на місце другого пілота».
Браян так і вчинив. Вони злетіли, і на тому розмова скінчилася. Звичайно, спочатку хлопець був захоплений. Він ще ніколи не літав на однодвигунному літаку, тож під час злету, коли літак набирав висоту, смикаючись та ковзаючи на повітряних течіях, сам факт того, що хлопець сидів на місці другого пілота, а перед ним була вся панель керування і всі вимірювальні прилади опинилися просто перед його носом, сповнював його хвилювання й цікавості. Проте за п’ять хвилин вони вирівнялися на висоті близько двох кілометрів, узявши курс на північний захід, і відтоді пілот мовчки дивився вперед, залишивши Браяна сам на сам з монотонним гудінням двигуна. Гудінням і морем зелених дерев. Рясно вкрите озерами, болотами, звивистими струмками та річками, воно простяглося аж до обрію. Тепер Браян сидів, дивлячись у вікно. У вухах лунав рев двигуна, а хлопець намагався осягнути ланцюг подій, що передував його польоту.
Думки закружляли в голові. Вони завжди починали крутитися навколо єдиного слова.
Джерело фото: tpg.ua
Розлучення. Це слово здавалося йому огидним. Огидне руйнівне слово, за яким стояли суперечки і сварки, а ще — адвокати. Боже, як же він ненавидів адвокатів з їхніми втішливими усмішками та намаганням пояснити юридично, чому і як усе його життя розлетілося на друзки — __________чому все, що було непохитне, тепер зруйновано й розбито вщент. Його домівка, його життя — усе, що здавалося непорушним. Розлучення. Слово, яке нищить геть усе. Бридке руйнівне слово.
Розлучення.
Секрети.
Ні, не секрети взагалі, а саме один Секрет. Той, що він знав і нікому не розповідав, той секрет про його матір, який спричинив розлучення, відомий йому, відомий йому Секрет.
Розлучення.
Секрет.
Браян відчув, як защипало в очах, і знав, що ось-ось мали з’явитися сльози. Колись він плакав, але зараз це минуло. Тепер він не плакав. Натомість щипало в очах і набігали сльози — ті сльози пекли, але він не плакав. Він витер очі пальцем і краєм ока зиркнув на пілота, аби переконатися, що той нічого не помітив. Пілот, такий великий на своєму сидінні, легко притримував руками штурвал, його ноги були на педалях. Здавалося, він був радше механізм, продовження літака, а не жива людина. Браян бачив, як на приладовій панелі гойдалися й мерехтіли циферблати, перемикачі, вимірювальні прилади, кнопки, важелі, рукоятки, індикатори, ручки. Це все було для нього не зрозуміле — як і сам пілот. Частина літака, а не людина.
Помітивши, що Браян дивиться на нього, пілот нібито став трохи більш товариським
і всміхнувся.
— Уже колись літав на сидінні другого пілота?
— Намагаючись перекричати рев двигуна, він нахилився до Браяна і відвів гарнітуру з правого вуха на скроню.
Браян похитав головою. Він ніколи не був у літаку, а кабіну пілота бачив хіба що у фільмах та по телевізору. Тут було шумно й бентежно.
— Це вперше, — відповів хлопець.
— Усе не так складно, як здається. Хороший літак — такий, як оцей, — летить майже сам. — Пілот стенув плечима. — Це полегшує мою роботу. — Він узяв ліву руку Браяна. — Ось, поклади долоні на штурвал, постав ноги на педалі, і я покажу тобі, що маю на увазі.
Браян похитав головою й промовив:
— Краще не треба.
— Звісно, треба. Спробуй…
Браян витягнув руки й так міцно вхопився за штурвал, що аж побіліли кісточки пальців.
Він натиснув педалі. Літак раптово розвернуло праворуч.
— Не так сильно. Легше, легше.
Джерело фото: eurokurort.by
Браян скинув із себе напруження, послабив хватку. Він умить забув про щипання в очах,
відчувши, як через штурвал та педалі передаються вібрації літака, що здавався майже живим.
— Бачиш? — Пілот відпустив штурвал, підвів руки вгору і зняв ноги з педалей, щоб показати Браянові, що хлопець фактично пілотує літак сам. — Це просто. Тепер поверни штурвал трохи праворуч і легенько натисни на праву педаль.
Браян обережно повернув штурвал — і літак раптом нахилився вправо. А коли він натиснув на праву педаль, ніс також ковзнув праворуч уздовж обрію. Хлопець відпустив педалі, вирівняв штурвал — і літак вирівнявся сам. — Тепер ти вмієш виконувати розворот. Поверни знову трохи вліво. Браян повернув штурвал ліворуч, натиснув на ліву педаль, і літак знову взяв курс.
— Це легко, — усміхнувся хлопець. — Принаймні ця частина.
Пілот кивнув.
— Літати взагалі легко. Просто треба вчитись. Як і скрізь. Як і скрізь. — Він знову взяв на себе керування, відтак підвів руку, щоб потерти праве плече. — Біль та страждання — мабуть, старію.
Побачивши, що пілот тримає штурвал, Браян припинив керувати й прибрав ноги з педалей.
— Дякую…
Одначе пілот уже надягнув гарнітуру, і подя ка загубилася в шумі двигуна. Як і раніше, Браян дивився у вікно на океан дерев та озер. В очах більше не щипало, та спогади нахлинули знову.
Слова. Завжди ті самі слова.
Розлучення.
Секрет.
Суперечки.
Розрив стосунків.
Великий розрив стосунків. Батько Браяна не розумів того, що розумів Браян. Знав лише, що мати Браяна хотіла розірвати шлюб. Розрив стосунків і потім розлучення — усе сталося так швидко. Суд залишив його з матір’ю — за винятком літніх місяців і того, що суддя назвав «правом на відвідування дитини». Усе було надмір офіційно. Суддів Браян ненавидів не менше, ніж адвокатів. Суддів, які запитували, перехиляючись через стійку, чи розуміє він, де буде жити й чому. Суддів із турботливими поглядами, які нічого не означали — так само як нічого не важили формальні фрази адвокатів. Улітку Браян житиме з батьком. Протягом шкільного року — з матір’ю. Ось що сказав суддя після того, як переглянув папери на своєму столі й послухав балаканину адвокатів.
Балаканина.
Слова.
Літак трохи нахилився вліво, і Браян глипнув на пілота. Той знову потер плече, а в кабіні раптово запахло кишковими газами. Браян відвернувся, щоб не бентежити пілота, який очевидно почувався не дуже комфортно. Мабуть, у нього були проблеми з травленням.
Отже, цього літа, цього першого літа, коли йому дозволили побачитися з батьком за «пра-
вом на відвідування», лише через місяць після розлучення, Браян прямував на північ. Його батько був інженером-проектувальником, який винайшов нову бурову головку для буріння нафтової свердловини — самоочисну й самозагострювальну головку. Він працював на нафторозробках Канади, на межі росту лісів — там, де закінчувалася тайга й починалася тундра.
Браян подорожував з Нью-Йорка й віз із собою знаряддя для буріння, закріплене у хвостовій частині фюзеляжу, поряд з полотняною торбою, яку пілот назвав аварійно-рятувальним комплектом, — із припасами, що їх треба було спеціально купити в місті на випадок аварійної посадки; подорожував на літаку разом із пілотом на ім’я чи то Джим, чи то Джейк, який виявився нормальним хлопцем та дозволив йому покерувати літаком і таке інше.
Якби тільки не цей запах! Тепер у кабіні постійно смерділо, тож Браян знову подивився на пілота й побачив, як той тре руку, ліву руку, від плеча до ліктя, морщиться та пускає ще більше газів. «Мабуть, він щось не те з’їв», — подумав Браян. Мати привезла Браяна з міста, щоб посадити на літак, який прибув у Гемптон, щоб забрати знаряддя для буріння. Мовчазна подорож, тривала мовчазна подорож. Дві з половиною години сидячи в машині, потім — виглядаючи з вікна літака. Один раз, десь через годину, коли вони вже виїхали з міста, мати повернулася до Браяна:
— Слухай, обговорімо це? Промовмо все вголос? Розкажи мені, що тебе непокоїть?
І знову були слова. Розлучення. Розрив стосунків. Секрет. Хіба Браян міг розказати їй про
те, що знав? Отже, він мовчки похитав головою і далі дивився невидющим поглядом на сільський краєвид за вікном, а його мати зосередилася на кермуванні й заговорила з ним знову лише раз, коли вони наближалися до Гемптона.
Вона витягла з-за спинки сидіння паперовий пакет і сказала:
— Я тут дещо приготувала для тебе в подорож. Узявши пакет, Браян зазирнув усередину. Там була сокира зі сталевим топорищем, укритим гумою. Головка була схована в міцний шкіряний чохол із петлею для поясу, що кріпилася мідною заклепкою.
— Її чіпляють на ремінь, — говорила тепер мати, не дивлячись на нього.
На шосе з’явилися сільські вантажівки, і їй доводилося петляти між ними, пильно стежачи за дорогою.
— Чоловік у крамниці сказав, що ти можеш нею користуватися. Ну знаєш — у лісі, коли будеш із твоїм батьком.
«Тато, — подумав Браян, — а не “твій батько”.
Мій тато».
— Дякую, дуже хороша. — Але слова прозву чали нещиро, навіть на думку самого Браяна.
— Почепи її. Подивись, який вигляд вона матиме на твоєму ремені.
За звичайних обставин він би відмовився, бо носити сокиру на ремені було надто безглуздо. Ось якою мала бути нормальна відповідь. Утім, матусин голос був тонкий і напружений до краю, наче струна, яка могла урватися від дотику, а Браян і без того почувався кепсько, адже майже не розмовляв з нею. Знаючи все, що він знав, сповнений люті, ба навіть кипучої ненависті доматусі, Браян таки почувався зле через те, що не спілкувався з матір’ю. Тож, прагнучи розрадити її, він розстебнув пасок, витягнув його праву частину, повісив сокиру й знову просунув ремінь у петлі.
— Посунься, щоб я могла тебе побачити. Він подався назад на сидінні, почуваючись
дещо безглуздо.
Мати кивнула.
— Зовсім як скаут. Мій маленький скаут. Її голос був сповнений ніжності, як у далекому дитинстві; так ніжно вона говорила до нього, маленького та хворого, коли він лежав з темпе ратурою, а вона клала руку йому на чоло. Гарячі сльози знову набігли Браянові на очі, він відвернувся від матері й дивився у вікно, забувши про сокиру, — тож так і прибув до літака із сокирою на ремені.
Позаяк ішлося про рейс до тайги з маленького аеропорту, тут не було служби безпеки.
Коли Браян прибув, літак уже чекав на нього з увімкнутим двигуном, отож він схопив свою валізу з речами та побіг просто до літака, не знявши сокири.
Тому вона досі висіла на його ремені. Спочатку він розгубився, але пілот нічого не сказав про сокиру, і Браян знову забув про неї, коли вони злетіли й почали пілотувати.
Запах посилювався. Кепські справи. Браян знову глянув на пілота, який тепер тримав обидві руки на животі та кривився від болю, знову тягнув руку до лівого плеча — а Браян усе дивився на нього.
— Не знаю, дитино… — ледь чутно сказав, ба майже прошипів пілот. — Дуже болить. Дуже
болить. Думав, я з’їв щось не те, але…
Його слова обірвав черговий спазм. Навіть Браян зрозумів, наскільки сильний був той
біль — пілот відкинувся назад на сидінні, а потім сповз униз.
— Такого зі мною ще не було… — прохрипів він.
Відірвавши від живота зібгану в жменьку руку, пілот дістав перемикач від мікрофона, клацнув кнопкою і сказав:
— Це рейс чотири шість…
Тіло пілота здригнулося в конвульсіях такої сили, що його наче ударом притисло до спинки сидіння. Браян потягнувся до нього, спершу не втямивши, не знаючи, що трапилося. А потім він зрозумів.
Браян усе зрозумів. Губи пілота посиніли, він лаявся і здригався, з шумом б’ючись у сидіння та обхопивши рукою плече. Лаявся й сичав:
— Груди! О боже, мої груди розриває навпіл!
Тепер Браян збагнув.
У пілота стався серцевий напад. Одного разу, відвідуючи з матір’ю торговельний центр, Браян був свідком серцевого нападу в чоловіка перед входом у магазин Paisley’s. Чоловік упав на підлогу й кричав про біль у грудях. Літній чоловік. Значно старший за пілота.
Тож Браян усе зрозумів. У пілота трапився серцевий напад, і тієї миті, коли Браян це зрозумів, пілот знову вдарився об крісло. Він знову жахливо вдарився у спинку сидіння, його права нога здригнулася, різко розвернувши літак убік, голова похилилася вперед, а з рота потекла слина. Слина з’явилася в куточках губ, ноги конвульсивно підтяглись угору, до сидіння, очі закотилися під лоба, так що було видно самі білки.
Було видно самі білки, а сморід, що наповню вав кабіну, став ще нестерпнішим, і все відбулося так швидко, так неймовірно хутко, що хлопець не міг цього осягнути розумом. Міг бачити тільки окремі етапи.
Пілот розмовляв і лише мить тому скаржився на біль. Він розмовляв. Потім він забився в конвульсіях.
Він бився в конвульсіях об спинку крісла, а тепер Браян слухав монотонний рев двигуна та відчував дивну тишу — дивну тишу й самотність.
Усе в ньому зупинилося.
Усе зупинилося. Усередині нього все зупинилося. Хлопець не міг осягнути того, що бачив і відчував. Усе зупинилося. Cама його сутність, усе те, що було Браяном Робсоном, зупинилось, осліплене спалахом жаху, — страх був такої сили, що він не міг дихати, думати, ба навіть його серце майже зупинилося.
Усе зупинилося.
Минуло кілька секунд, кілька секунд, у які вмістилося всеньке його життя, перш ніж хло-
пець усвідомив, що саме відбувається, зрозумів, що саме відбулося, і це було значно гірше — настільки гірше, що він волів би, щоб його розум знову закляк.
Він сидів у літаку-всюдиході, що з ревом нісся над північною тайгою на висоті понад два
кілометри, поруч із пілотом, який постраждав від тяжкого серцевого нападу і був або мертвий, або в стані, близькому до коми. Браян був сам. Він був сам у ревучому літаку без пілота.
Сам.__
