Завдяки сарафанному радіо цей дебютний роман невідомого автора був анонсований як успішний ще до виходу з друку, запланованого на 13 травня 2014 року.
.jpg)
Роман «Читець у ранковому експресі» розповідає історію Ґілена Віньоля (можна легко вгадати глузування навколо імені та прізвища — Вілен Ґіньоль українською Блазень-Потвора), працівника заводу з утилізації книжок. На противагу буденності, до краю сповненої самотністю й одноманітністю, він придумав захопливу й приємну для себе та навколишніх річ — читати вголос у ранковому експрес-метро, з одного й того ж сидіння, сторінки з книжок, вирваних навмання з кігтів дробарки. Зрештою це тривало б вічно, якби він не знайшов флешку, яка містила рукопис щоденника Жулі, що згодом цілком змінить його життя.
«Читець у ранковому експресі» не стільки соціологічний чи повчальний роман, скільки те, що називають «сучасною казкою». Адже відносна одноманітність життя Ґілена Віньоля поєднується з легкістю та поезією, що якнайкраще втішає в часи економічної кризи та кризи особистості.
Жозефін Руо (Ле Фігаро», 2014/05/07/)
«Сісти в потяг ранкового експрес-метро о 6:27 означає зайняти місце поруч із Ґіленом Віньолем і дозволити йому занурити вас у подорож слова.
Ґілен є одним із тих невидимок, яких ми зустрічаємо в дорозі, та не помічаємо їх, тих людей, на кому ніколи не зупиняється наш погляд, усі ті створіння, про яких можна сказати, що вони «майже за межею».
Ґілен існує тільки тут, у цьому потязі, де протягом двадцятихвилинної поїздки читає вголос уривки із книг, вирваних з лап книгобійні — жахливої машини, якою він керує, немов кат. Його існування могло б так і тривати у монотонності днів, у компанії золотої рибки, друга і колишнього напарника Джузеппе та ще кількох пошарпаних життям персонажів, колоритніших одне за іншого, якби не поворот долі, яка одного ранку підкинула йому на відкидне сидіння якусь там флешку.
Тексти на цій флешці згодом змусять Ґілена вдатись до бездумних пошуків, щоб знайти ту, яка написала цей блискучий щоденник.
«Читець у ранковому експресі» — це книга про любов до слова. До прочитаного слова, до написаного слова, з яких, ймовірно, народяться — і це очевидно — слова любові. Я щиро бажаю, щоб читачі спізнали стільки задоволення, читаючи цю книгу, скільки я відчув, пишучи її.» © Жан-Поль Дідьєлоран
