#Невимушені: Проблема пошуку свого автора

Рецензія на антологію «#Невимушені»

(Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк, Марк Лівін, Ірина Цілик, Артем Чех)

Видавництво Vivat, 2016

Яна Онишкевич

Українська література розвивається і радує з кожним роком все більшою кількістю яскравих, неочікуваних та оригінальних авторів. Втім, людині, яка не присвячує книгам весь вільний час, буває важко знайти на полиці Свого Автора. Пошук того, кого хочеться читати від першої літери і до останньої, може зайняти роки. Втім, є найбільш швидкий та логічний спосіб вибору – антології. Беручи до рук, наприклад, збірку оповідань різних авторів можна одразу ж порівняти їхній стиль та знайти ближчого за світоглядом письменника. Цьогоріч на Форумі видавців у Львові Vivat презентує саме таку книгу, яка зібрала твори «міленіумів» – Катерини Бабкіної, Мирослава Лаюка, Марка Лівіна, Ірини Цілик та Артема Чеха.

Отож, «#Невимушені» – це одразу 5 письменників, які можуть стати вашими улюбленими.

Рецензія на антологію «#Невимушені» (Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк, Марк Лівін, Ірина Цілик, Артем Чех) Видавництво Vivat, 2016

#піф Катерина Бабкіна

Тексти Бабкіної завжди неймовірно теплі, хоч деколи і сумні. Вона деталізує світ, розщеплює його на атоми, аби показати – щастя не обов’язково повинне бути глобальним.

«…я постійно знаходжу крихітні докази присутності різних див, особливо тих, яких не буває.»

Оповідання «#піф» про бога, який насправді є білою пташкою (принаймні це Ніна зрозуміла з першого уроку); про пізній аґрус; про Оскара, який за літо прочитав «Сто років самотності» і інші книги, а потім все здалось йому без сенсу; про одну єдину жінку; про великого іграшкового пса Піфа; про страх самотності; про відсутність вибору; про чотирьох друзів; про дитинство і дорослішання. «Тепер я думаю: дитинство ― це час, коли тобі здається, що з тобою нічого не відбувається, хоч насправді саме до того, як усе почне справді відбуватися, з тобою стається якраз усе найважливіше.» Здається, головний герой просто сидить навпроти і розказує історію свого життя. Такого життя, яке могло би ставатися з кожним. І врешті він стає вашим другом, адже ви розумієте його до кінця.

#суперстар Мирослав Лаюк

Сергія (або, як він сам себе називає, Сержа) засміяли після виступу на телешоу. Втім, хлопець переконаний у своєму таланті і таки знаходить шанувальників у селі своїх дідуся та бабусі. Там він відчуває себе справжньою зіркою. Легке та веселе оповідання, яке вчить, перш за все, віри у власні сили.

«А може, Чумацький Шлях, інші зірки та їхні візерунчасті скупчення ― це просто хитро вивішені велетенські прожектори? Тоді вся Земля ― це сцена, подіум. Усі, усі ― і глядачі, і режисери, і знаменитості ― усі на сцені. Хочуть вони цього чи ні. От Серж ― із тих, хто хоче.»

#стриж_чорний Марк Лівін

Ще одна історія дитинства та дорослішання. Цього разу – хлопчика Матвія, «чемпіона світу з мудрагельства», та його відкриттів (про важливість міцного коріння у черешні; пташку, яка вилітає з фотоапарата; багатоповерховий світ та десятки інших речей). Після прочитання цього оповідання чомусь дуже хочеться любити світ ще більше, а ще – поплакати, а ще – зробити новий сімейний знімок.

«Це розповідь про те, що не має значення, які ми на вигляд, головне ― хто ми всередині.»

Марк Лівін ретельно працював над текстом, вивчаючи дитяче сприйняття втрати, або радше те, як говорити про переломні моменти у житті з дітьми. До речі, «#стриж_чорний» – своєрідний спін-оф до книги письменника «Бабине літо», яку можна сміливо назвати однією з кращих цього року в Україні.

#канікули Ірина Цілик

Солодкий дим, емоції з минулого, розмови та спогади – оповідання Ірини Цілик таке ж персоніфіковане, як і попередні тексти, але більш доросле – принаймні персонажами.

«Усе ще буде. Ціле життя попереду.»

Рита їде з чоловіком і сином у відпустку в дім, який означав для неї дуже багато. Там вона зустрічається з друзями («дев’ять негренят») та розуміє з кожною миттю, що все не так, як раніше. Вона намагається скласти докупи картковий будиночок, який зруйнувала війна, колишня любов і старі помилки.

#повернення Артем Чех

Війна є головним героєм оповідання «#повернення», адже вона не відпускає ні за 5 місяців, ні за життя. Розбитий, поламаний, вільний, роздратований, щасливий, втомлений… – цей текст про почуття і про те, що робити далі.

«Насправді, я не мав жодного уявлення, коли повернуся і чи повернуся взагалі. Зворотного квитка в мене не було.»

Двома невидимими авторами цієї антології є Любко Дереш, який написав передмову, та автор післямови Володимир Єрмоленко.

Я свого з «#Невимушених» обрала. А ви?

Поделиться: