Зацікавитись Балканами з Любкою: «У пошуках варварів»
Під час карантину скучили за мандрами? Тоді – вам до Андрія Любки, точніше до його книжки «У пошуках варварів». Це збірка подорожніх есеїв про Балкани.
До чого тут варвари? Андрій Любка виходить із стереотипу про Балкани як «дику», «неправильну», зрештою, «східну» і «південну» частину Європи, а потім великою мірою ці стереотипи руйнує. Змальовуючи свої поїздки цими країнами, письменник показує яскраву, колоритну, смачну і суперечливу землю. Мабуть, так, в принципі, можна сказати й про будь-які інші краї.
Цікаво, що саме розуміється в книжці «У пошуках варварів» під Балканами – це, якщо схематично, всі території, які лежать південніше умовної лінії від Одеси до Трієста. Тобто: Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Чорногорія, частково визнане Косово, Угорщина, краєчок Італії, європейська Туреччина, Греція, Болгарія, Македонія, Румунія, Молдова, невизнане Придністров’я і бессарабська частина України. Наче нікого не забув. Усі ці країни та регіони Андрій Любка об’їздив – і радий поділитися з вами враженнями.
Більшість цих мандрівок автомобільні, що, звісно, робить описи балканських країв не парадними чи суто туристичними, але добре зануреними щонайменш у географічні реалії. Історія і сучасність, культура, політика й економіка – все в Любки постає з-під географії, з-під трас, річок, гір, морів і рівнин, ніби водяні знаки з-під паперу.
Від «Пошуків варварів» не варто очікувати великої глибини й супер-оригінальності суджень. Ні, балканські історії в Любки нерідко виходять простими й очевидними, а складні явища – досить схематично чи й суперечливо описаними. Однак, у цьому є і жанрова органічність, і послідовність. Простота дозволяє дати чітке «вступне» враження про кожну описану місцину, зацікавити нею. А схематичність добре відповідає тій фрагментарності перших вражень, які отримує гість у чужих краях.
Власне, зацікавити Балканами вийшло чудово. Краєвиди, історичні перипетії чи сьогоднішні реалії балканських країн вдало переплетено з персональними історіями автора-мандрівника. Це, наприклад, поїздки слідами поета-вигнанця Овідія на півдні України та на півночі Румунії. Або сентиментальна зустріч із «бухарестською Джокондою» . Похід на постановку «Антігони» в Боснії, в антуражі, що нагадує про трагедію Сребрениці. Чи «трудовий туризм» – участь у виготовленні оливкової олії в хорватській Істрії. Відзначу, що практично завжди всі пригоди й цікавинки перебувають у контексті культури. І така послідовність, звичайно, викликає повагу.
Попри деякі ознаки репортажності, книжка «У пошуках варварів» загалом – не репортаж. Тут домінує не факт, а враження, відчуття, авторське «я», тривають пошуки узагальнень, причин і закономірностей.
Досить спостережливий і критичний, автор не лише розповідає про подорожні бувальщини, кухню й архітектуру, а також замислюється над хитросплетіннями балканської історії та балканських стереотипів. Показує взаємні міфи народів одне про одного. Демонструє, як із задоволенням країна А демонструє дикість і жорстокість країни Б, приховуючи водночас подібні риси у своїй історії та сучасності, і навпаки. Що ж, ми про це добре знаємо і з власної історії. Саме за таким принципом відбувалась і «варваризація» Балкан, створення образу шаленого й дикуватого краю (хоча, треба визнати, архаїки і жорстокості на Балканах і справді вистачає; тільки от де цього немає?). Саме так дещо ідеалізована мультикультурність складних регіонів іноді або перетворюється на сіру одноманітність внаслідок «геноцидної хірургії», або вироджується у суцільне взаємне нерозуміння. Як вичерпно сказав з цієї нагоди рибалка, з яким автор спілкувався в Овідіополі, «Сума всіх цих культур і дає безкультур’я, ось чому ми так погано живемо».
Книжка «У пошуках варварів» надихає дізнаватися більше про країни, не дуже добре відомі українським читачам. Надихає думати і подорожувати. А чи відбуватимуться ці подорожі в реальності – тут уже як пощастить.
До чого тут варвари? Андрій Любка виходить із стереотипу про Балкани як «дику», «неправильну», зрештою, «східну» і «південну» частину Європи, а потім великою мірою ці стереотипи руйнує. Змальовуючи свої поїздки цими країнами, письменник показує яскраву, колоритну, смачну і суперечливу землю. Мабуть, так, в принципі, можна сказати й про будь-які інші краї.
Цікаво, що саме розуміється в книжці «У пошуках варварів» під Балканами – це, якщо схематично, всі території, які лежать південніше умовної лінії від Одеси до Трієста. Тобто: Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Чорногорія, частково визнане Косово, Угорщина, краєчок Італії, європейська Туреччина, Греція, Болгарія, Македонія, Румунія, Молдова, невизнане Придністров’я і бессарабська частина України. Наче нікого не забув. Усі ці країни та регіони Андрій Любка об’їздив – і радий поділитися з вами враженнями.
Більшість цих мандрівок автомобільні, що, звісно, робить описи балканських країв не парадними чи суто туристичними, але добре зануреними щонайменш у географічні реалії. Історія і сучасність, культура, політика й економіка – все в Любки постає з-під географії, з-під трас, річок, гір, морів і рівнин, ніби водяні знаки з-під паперу.
Від «Пошуків варварів» не варто очікувати великої глибини й супер-оригінальності суджень. Ні, балканські історії в Любки нерідко виходять простими й очевидними, а складні явища – досить схематично чи й суперечливо описаними. Однак, у цьому є і жанрова органічність, і послідовність. Простота дозволяє дати чітке «вступне» враження про кожну описану місцину, зацікавити нею. А схематичність добре відповідає тій фрагментарності перших вражень, які отримує гість у чужих краях.
Власне, зацікавити Балканами вийшло чудово. Краєвиди, історичні перипетії чи сьогоднішні реалії балканських країн вдало переплетено з персональними історіями автора-мандрівника. Це, наприклад, поїздки слідами поета-вигнанця Овідія на півдні України та на півночі Румунії. Або сентиментальна зустріч із «бухарестською Джокондою» . Похід на постановку «Антігони» в Боснії, в антуражі, що нагадує про трагедію Сребрениці. Чи «трудовий туризм» – участь у виготовленні оливкової олії в хорватській Істрії. Відзначу, що практично завжди всі пригоди й цікавинки перебувають у контексті культури. І така послідовність, звичайно, викликає повагу.
Попри деякі ознаки репортажності, книжка «У пошуках варварів» загалом – не репортаж. Тут домінує не факт, а враження, відчуття, авторське «я», тривають пошуки узагальнень, причин і закономірностей.
Досить спостережливий і критичний, автор не лише розповідає про подорожні бувальщини, кухню й архітектуру, а також замислюється над хитросплетіннями балканської історії та балканських стереотипів. Показує взаємні міфи народів одне про одного. Демонструє, як із задоволенням країна А демонструє дикість і жорстокість країни Б, приховуючи водночас подібні риси у своїй історії та сучасності, і навпаки. Що ж, ми про це добре знаємо і з власної історії. Саме за таким принципом відбувалась і «варваризація» Балкан, створення образу шаленого й дикуватого краю (хоча, треба визнати, архаїки і жорстокості на Балканах і справді вистачає; тільки от де цього немає?). Саме так дещо ідеалізована мультикультурність складних регіонів іноді або перетворюється на сіру одноманітність внаслідок «геноцидної хірургії», або вироджується у суцільне взаємне нерозуміння. Як вичерпно сказав з цієї нагоди рибалка, з яким автор спілкувався в Овідіополі, «Сума всіх цих культур і дає безкультур’я, ось чому ми так погано живемо».
Книжка «У пошуках варварів» надихає дізнаватися більше про країни, не дуже добре відомі українським читачам. Надихає думати і подорожувати. А чи відбуватимуться ці подорожі в реальності – тут уже як пощастить.