Трохи віршів на карантині: «Список кораблів» Сергія Жадана та «Розарій» Анни Малігон
Карантинна весна повернула наші думки в одному напрямку: як не захворіти самим, уберегти близьких, звикнути до нового штибу життя та його обмежень. Назагал протягом місяця більшості з нас удалося ввійти в колію: не забувати вдягати маску, мити руки по 30 секунд… Карантин перетворився на побут, і то так упевнено, що враження на охоплену думками про те-саме людину може справити хіба щось справді непересічне. Приміром, поезія.
Із класиків у неокласики
Сергій Жадан. Список кораблів. Картини Катерини Косьяненко. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2020
Звісно, із року в рік усі чекають на книжку живого класика Сергія Жадана – і його нова збірка віршів справляє враження скоріше позитивне, аніж негативне. Попри те, що всі тексти видаються страшенно знайомими (можливо, тому, що ми вже читали їх на фейсбуці, але це не точно), повторюваність, яка стала фірмовою якістю цього автора в останні декілька років, майже не дратує.
Для себе я пояснюю це тим, що в «Кораблях…» не так багато однотипних рим (на кшталт «листи – мости») і «красивих» риторичних звернень до уявного співрозмовника. Утім, прикрі винятки все-таки трапляються, тож переможцем за цими двома критеріями слід визнати вірш про перукаря, якому бракує тільки фінального «ну давай у листьев спросим»:
Перукарю-перукарю, розкажи мені про моє майбутнє.
Розкажи мені щось важливе, щось радісне і незабутнє.
Розкажи про те, про що я і сам розповідав усім досі.
Розповідав, розповідав, а ось бачиш — забув під осінь.
Значно кращою є й ситуація і зі Святим Письмом, принаймні у «Списку кораблів» кількість апостолів і пророків, біблійних алюзій і пасажів із церковного життя як-його-уявляє-автор відчутно зменшилася. Звісно, це може свідчити й про те, що він уже просто витиснув зі Святого Письма всі можливі образи й мотиви, тож я би серйозно захвилювалася на місці представників юдаїзму. В одному з віршів ми бачимо незавуальовану цікавість Жадана до нового джерела натхнення:
«А хасиди в одязі носять сутінь. І літери тори такі нетипові. …А хасиди говорять про все, крім бога, так, ніби він їх чимось образив»…
Крім того, у «Списку кораблів» майже немає віршів про російсько-українську війну як-її-уявляє-автор – і це сприяє більш філософському звучанню текстів. Узагалі, навіть якщо не торкатися контексту Мандельштама з його списком кораблів, Гомером і Троянською війною (про це, думаю, напишуть у багатьох рецензіях на збірку), можна констатувати відчутну неокласичність нової книжки, більшу виваженість окремих творів, відхід від жонглювання виграшними образами та відмову від бравурної риторики.
Очевидно, що фразу «діалог поета з часом» можна тлумачити по-різному, але мені здається, що у «Списку кораблів» Жадан частіше наближається до сутнісної розмови, ніж це ми бачили в декількох останніх збірках. Він менше закликає, не так пафосно вигукує і більше констатує та осмислює, називаючи важливі речі:
І ця любов із доторком біди,
і ці слова, які назавжди вивчив:
веди мене, мій звичний і убивчий,
мій чорний часе,— стримуй і веди.
… І теплих сосен набраний курсив.
І вересня різке різноголосся.
Ще не скінчилось те, що почалося.
Ще може статись все, про що просив.
Бестіарій розарію: небезпечний сад Анни Малігон
Анна Малігон. Розарій. – Львів : ВСЛ, 2020.
На відміну від «Списку кораблів», нова книжка Анни Малігон «Розарій» починається циклом віршів, пов’язаних із війною на Сході. Комусь це може видатися кон’юнктурою – я так і не визначилася. Проте слід визнати: за тривогами ковіду ми якось забули про те, що нічого не закінчилося («якщо вимкнути всі приймачі – то ніхто й не воює»), що
…десь далеко, стікаючи кров’ю, хтось бачив траву,
справжню, свіжу, блискучу траву,
і тому посміхнувся –
це правда!
Малігон нагадує про війну «з порога» і лишає її фоном до кінця збірки. Навіть у щонайінтимнішій ліриці мотиви смерті, розлуки, небезпеки, самотності переважають:
…Він так і тримав ту сережку,
Випадково зціловану з вуха, –
Весь час, доки вони літали,
Доки час під ними вгинався і муркотів…
…«Мала, у смерті нема поезії», – це все, що почула вона,
Наткнувшись пальцям на шрамик від кулі.
Подекуди авторка дещо «переграє» з асоціаціями: «куртка його на підлозі так дивно світиться, мов покинута плащаниця» (ой всьо, ну це просто його куртка!) або грою слів: «…бо життя моє – сад, а у ньому рясніють граблі. І позаду криваві граблі, і попереду теж». Однак переважно її метафора блискуче точна й викликає миттєвий емоційний відгук.
Із розарієм, молитвою на вервиці, до речі, виникає найменше асоціацій. Хіба якщо сприймати розарій насамперед за метафору саду (сад «у голові» ліричної героїні), населеного різними звірами і птахами та наповненого майже завжди персоніфікованими рослинами. Словом, це не стільки розарій, як бестіарій, навіть якщо йдеться про ландшафт сучасного міста чи передової, де
…черви і звірі і посланці пернаті
навідувались у пошуках свіжини
а на місці моєї руки вигулювався бамбуковий паросток
набирався сили
Тут співає загадкова птаха – «сапфірові очі, шовкові груди», – відводячи від чиїхось дітей «тяжкі мародерські лапи», летить шаблезубий олень і заглядає хтось у вікно – «звір худий з головою крука». Світ поезії Анни Малігон тривожний і небезпечний, але дуже красивий. Він справді здатен відволікти від цьогохвилинних турбот і переживань нашого карантино-апокліпсису, адже містить іще й частку своєрідного оптимізму саме для тих випадків, коли в якийсь момент
…завалиться дах,
і жадібний хміль побіжить каркасами стін,
ящірки, змії, багатоніжки
окупують колишню фортецю,
і після зливи
ловитимуть відлуння моїх історій
обережні антени равликів