Черчилль і Орвелл. Битва за свободу (м'яка обкладинка)

1937 рік. Джордж Орвелл повертається до Великої Британії з охопленої війною Іспанії, де він одержав серйозне поранення в горло, та починає писати одні зі своїх найкращих творів. В той самий час десь в іншому куточку країни Вінстон Черчилль, який вже не раз за життя одержував бойові рани, веде свою чергову боротьбу: проти політики умиротворення агресора. Ці двоє ще не здогадуються, що їх насправді об’єднує.

Такі дві різні постаті — прем’єр-міністр, який гідно провів Велику Британію крізь жахи Другої світової, та письменник, автор культової антиутопії «1984». Вони ніколи не бачилися та жили цілком різним життям, однак, у них більше спільного, ніж здається. Обидва були авантюрними, сміливими та сповненими ідей, які випереджають час, — і обидва стали як ніколи актуальними в наші дні.

Журналіст Томас Рікс прослідкував, у чому полягає феномен величності Черчилля й Орвелла, як вони прийшли до визнання, яких помилок встигли наробити та про що застерігали майбутні покоління. А також те, як, попри політичні й світоглядні розбіжності, вони невпинно захоплювалися один одним. Автор подає у книзі все настільки чітко й майстерно, що відчуваєш невидимий зв’язок між двома долями цих легендарних постатей.

Про автора

Томас Рікс — американський журналіст, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Працював редактором видання Foreign Policy, де вів блог «Найкраща оборона»; наразі в The New York Times Book Review пише огляди книжок з воєнної історії. У 1991 — 2008 рр. писав репортажі про американських військових для Wall Street Journal та The Washington Post. Є автором кількох книжок на тему військової справи та національної оборони.

Чим хороша ця книжка:

Показує, що люди з цілком протилежними позиціями в житті можуть мати схожі цінності;
Розповідає факти, які ви й не знали про цих двох. Наприклад, як під час засідань уряду в часи Першої світової Черчилль писав любовні листи. Чи як Орвелл ховався в руїнах церкви, щоб втекти потім з охопленої громадянською війною Іспанії.
Її автор - двічі лауреат Пулітцера, тож усе розповів про ці дві постаті в історії з прискіпливою журналістською точністю.
Читається як захопливий роман, бо постійно очікуєш моментів, коли шляхи цих дуже схожих за долею людей перетнуться (а таке кілька разів було), а також вболіваєш за них, забуваючи, що це не вигадка, це біографії реальних людей. Бо дуже вже фантастичні бувають події. Орвелл виживає з простріленим горлом, Черчилль вночі потемки вскакує в потяг на ходу... Справжній екшн.

Цитати з книжки:

Про спорідненість Черчилля і Орвелла

Хоча шляхи їхні жодного разу не перетиналися, вони захоплювалися один одним на відстані, і, коли Орвелл почав писати роман «1984», головного героя він назвав Вінстоном. Черчилль, як згадували його знайомі, уподобав цей твір так, що навіть перечитав його.

Про Черчилля як письменника...

Як у багатьох митців, особливо тих, які цим заробляють собі на життя, у Черчилля сформувалося професійне ставлення до письменства. «Писати книжку — це майже те саме, що зводити будинок», — якось сказав він. Треба підготувати матеріали, забезпечити надійні підвалини. Черчилль розмірковував над тим, як важливо впевнено будувати речення, формувати з них абзаци, які «мусять поєднуватися, наче зчеплення залізничних вагонів». Навчившись писати і завершивши поставлену перед собою задачу самоосвіти, Черчилль відчув, що готовий підкорити світ. Він почав шукати війни, про які можна було б написати, маючи на меті завоювати таке-сяке визнання, яке мусило стати підґрунтям для подальшої політичної кар’єри.

...і про Орвелла як політика і військового

Орвеллів досвід служби поліціянтом у Бірмі й провідником підрозділу під час Громадянської війни в Іспанії зробили його непоганим аналітиком бойових дій, принаймні, на тактичному рівні — він умів бачити те, що ховалося за пропагандистськими військовими зведеннями. 22 квітня 1941 року він залишив у щоденнику скептичний запис із приводу оптимістичних повідомлень про буцімто успіхи британських військ у Греції. «Мене найбільше непокоїть повторюване твердження про те, що ворог зазнає суттєвих втрат, що вишикувані лавами німці буцімто наступають, а ми косимо їх пачками і все таке інше. Те ж саме казали під час Битви за Францію». Певна річ, за два дні потому, очолювані британцями війська союзників почали відступати з Греції, втративши 12 тисяч солдатів — частково убитими, але переважно полоненими — так само, як багато танків і важкої техніки.