Якби трилер написав Зіґмунд Фройд: «Мовчазна пацієнтка» Алекса Майклідіса

«Мовчазна пацієнтка» – роман, який я планував прочитати за два вечора, а прочитав за одну ніч. Думаю, цей факт про щось та й говорить. Так, це дебют Алекса Майклідіса, але ж який? Права на переклад книги продані більше, ніж у 40 країн, а компанія Бреда Пітта потирає ручки, що саме вона отримала права на екранізацію. Один з моїх улюблених сучасних письменників Блейк Крауч пише: «Один із найбільш запаморочливих поворотів сюжету, що я пам’ятаю». На секундочку, саме за повороти сюжетів, я і ціную Крауча. Але тут пластинка, яка грала драйвову музику гучно скрипнула. Що ж пішло не так?

І я одразу відповім, що все-то так. Проте завищені очікування можуть з будь-яким читачем зіграти злий жарт. Трохи менше року тому, коли інтернет гримів позитивними відгуками, я надбав цю книгу, але відставив до часів, коли хвиля позитиву вщухне. І час настав. Одну ніч та два горнятка кави потому, я вже можу виплеснути своє суб’єктивне, багатоповторюванне «Вау», яке інколи межувало з «Серйозно?», та вже дуже рідко з «Гм-м-м» (тут мем з «Відьмака»).

Намагатимусь не спойлерити, адже роман з тих, що точно вартий самостійного ознайомлення, а ще краще заглиблення, занурення і обов’язково осмислення.

Розпочну з негативних сторін (можливо, дещо в нейтральному освітленні):

1. Відчувається, що Алекс Майклідіс сценарист. Немалий за наповненням роман він умістив менше ніж на 300 сторінках, не даючи читачу відпочити. Якби це було оповідання на 80-100 сторінок, тоді добре, але ж це роман. Справа ще, звичайно, в читачеві, якщо ви ковтаєте такий роман за 2 години, тоді цей пункт можна не рахувати. Але якщо такий об’єм вам дається за годин 6-8, тоді пік емоційної-загадковості може вас дещо зморити.

2. І ще одна стріла в город «сценаризму». Можна було б добавити ще хоч 3-5 осіб, винятково для фону / розбавлення / загадковості. Адже дуже мале коло підозрюваних виникає у читача. Й бувалий трилерист чи не одразу може здогадатись, хто в книзі поганка(-ець).

3. Деяка комедійність оповіді, точніше комедійність не ситуації, а саме як це подає автор. Наприклад, уявіть ситуацію (в романі цього не було), дружина питає, «Ти зав’язав з випивкою?», «Авжеж, - відповідає чоловік.» І одразу наступний абзац починається: «Після п’ятого кухоля пива він подзвонив колишній». Виглядає прикольно, але ці мікро-твісти, а їх було зо 5, здавались недоречними.

4. Основна інтрига – мовчання жінки. Зшитий дуже гарним узором, міцними, капроновими нитками, але, на мою думку, вони були якщо не білого, то світло-сірого кольору. Ну а це як-не-як головна інтрига й один з двох моментів, які я найбільше хотів дізнатись.

Тепер щодо позитиву, тут його вдесятеро більше:

1. Неважливо, що дебютний роман, це абсолютний требачит. Глибокодумкий з чудово прописаною багатошаровою мотивацією усіх героїв.

2. Книга дуже повчальна. У ній купа психологізму та пояснень до виразу – що посієш, те і пожнеш. Навіть якщо ви не дуже по трилерам, але маєте, або плануєте дітей, раджу повз цей не проходити.

3. Відчувається еллінське походження автора: заглиблення у грецьку мітологію, п’єси та ін. З цим можна легко переборщити, але тут Алекс добавив таку дрібку, що вона дійсно прикрашає весь сценарний задум й робить чтиво непересічним.

4. Дуже важливо в трилері, щоб читач йшов хибними, проте логічними шляхами. З цим повний порядок.

5. Немає білих і чорних характерів, є трішки біліші і трішки чорніші.

6. Сама оповідь неймовірно затягує. Детективна складова навіть інколи переважає трилерну, що додає роздумів при читанні

7. Назва книги. Хто її прочитає, зрозуміє про що (кого) я.

8. Віднесу до плюсів оформлення книги. Мінімалістична тверда обкладинка, текст з шикарним перекладом, гарною версткою, зшиванням і т.д. Єдине, що недодивився коректор, це помилки в словах, але їх було не більше десятка.

Що ми маємо? Глибоко-продуману, психологічно-багатошарову оповідь, перед читанням якої не треба завищувати очікування й тоді ви зможете сповна нею насолодитись. Для трилероїдів та просто батьків – абсолютний требачит. Навіть не сумнівайтесь!