м. Харків, 61037, вул. М. Гомоненка, 10
Vivat книжковий
інтернет-магазин
0
Кошик
0 грн.
0
Кошик
0 грн.

Уривок з книжки Елінор Баркетт "Ґолда"

06.05.2020
Ґолда Меїр була першою жінкою-прем'єр-міністеркою Ізраїлю, успішною політикинею, справжньою «залізною леді». Її відданість створенню й захисту єврейської батьківщини від лютих ворогів та підступних союзників сформувала політику Близького Сходу наступних десятиліть. Вона стала «аномальним явищем» для тодішньої патріархальної влади, зокрема через свою залізну рішучість у поєднанні з шармом, доброзичливістю, безкомпромісністю та цілковитою відданістю своїй країні.
У цій захопливій біографії авторка знайомить читача з маловідомими фактами життя Ґолди Меїр, пояснюючи її складну мотивацію та ідеали, розповідаючи про особисті перемоги та розчарування цієї легендарної персони. Ґолда була справжньою супержінкою: дещиця від Емми Ґолдман, щось від Нельсона Мандели. Її неймовірна впевненість та сила волі змотивує вас на нові звершення., успішною політикинею, справжньою «залізною леді». Її відданість створенню й захисту єврейської батьківщини від лютих ворогів та підступних союзників сформувала політику Близького Сходу наступних десятиліть. Вона стала «аномальним явищем» для тодішньої патріархальної влади, зокрема через свою залізну рішучість у поєднанні з шармом, доброзичливістю, безкомпромісністю та цілковитою відданістю своїй країні.

z1119_Golda_obl (1).png

Бути чи не бути — це не питання компромісу. Або вам бути, або не бути.

У ретроспективі наслідки мусили б стати більш катастрофічними для Ішуву, спричинити бойкот єврейського бізнесу, заборону на володіння землею й Нюрнберзькі закони, якими євреїв позбавили німецького громадянства. Проте, сформовані у Східній, а не Західній Європі, очільники Ішуву мали за орієнтири вкорінений антисемітизм польських селян та криваві наклепи української дрібної буржуазії. 

Проповіді Адольфа Гітлера про єврейську небезпеку були надто знайомі переляканим чоловікам і жінкам, які народилися в Мінську, Плоньську або Бобринську за епохи, коли російська таємна поліція взялася поширювати «Протоколи сіонських мудреців». На їхній погляд, навіть Кришталева ніч — триденна хвиля скоординованих нападів на євреїв у Німеччині, являла собою німецьку версію погромів у Кишиневі або десятка інших. 

На відміну від євреїв Німеччини, Ґолда, Бен-Ґуріон і решта політичної еліти Ішуву звикли до найбільш насильницьких проявів антисемітизму. Вони очікували, що єврейська діаспора буде вбита, втратить свої права, зазнає принижень лише тому, що вони євреї. Ця впевненість, зрештою, була сіоністським способом буття. 

Упоратися з реальністю, в якій цей спалах антисемітського жахіття являв собою результат іще жаркішого ладу, треба було поступово, а ще болючіше стало від усвідомлення того, що це означатиме кінець їхньому сталому прогресу, обережній дипломатії, саджанню дерев та будівництву доріг. Перехід від десятиліть односпрямованої й поступової розбудови Палестини до перетворення її на притулок був вельми болючим. Утім, надто багато євреїв опинилися в небезпеці. Вони потребували єврейської батьківщини. Негайно. 

Гітлер був канцлером Німеччини протягом трьох років, коли англійці послали лорда графа Вільяма Піля на Близький Схід, щоб він дослідив нерозв’язну палестинську дилему. Байдуже, яку щорічну єврейську імміграційну квоту Лондон встановлював, а сіоністські партизани називали її антисемітською; байдуже, на скільки британці знизили планку, а Великий муфтій Єрусалима відгукувався про них як про тих, хто любить євреїв і ненавидить арабів. Попри те що жодна попередня слідча комісія не знайшла виходу з глухого кута, Міністерство закордонних справ Британії, здавалося, вірило, що граф Піль, досвідчений управитель колоній, і п’ять членів його команди здатні сотворити якесь диво. 

Провівши шістдесят шість зустрічей комісарів наприкінці 1936 року і на початку 1937-го, комісія Піля не чула нічого, чого не обговорювали б раніше. Виступаю чиперед сіоністами, Бен-Ґуріон і Вейцман, британський науковець, який очолив Усесвітню сіоністську організацію, закликав до збільшення єврейських імміграційних квот, запевнивши дослідників, що можна буде розвивати з арабами співіснування, якщо ні араби, ні євреї не переважатимуть кількісно. Натомість Великий муфтій вимагав негайного припинення «експерименту з єврейським національним домом» на користь арабської держави.

Професор Реджинальд Купланд, оксфордський викладач, уважно дослухався до відповіді Великого муфтія, коли того запитали, що станеться з 400 000 євреїв, які перебувають у країні, якщо Палестина стане арабською державою.
Нова арабська нація не зможе їх прийняти, — відповів муфтій. — Їх виженуть. 

ґолда фото.jpg

За висновком Купланда, співіснування двох народів було неможливим, тож нагально потрібним є «хірургічне втручання». Що він мав на увазі, стало зрозумілим, коли комісія опублікувала остаточний звіт у липні 1937 року. «Проблема не може бути розв’язана шляхом надання арабам або євреям усього, чого вони хочуть. Відповідь на запитання, хто з них урешті-решт буде управляти Палестиною, є такою: ніхто… Щоб досягти остаточного миру, їх слід розділити. Іншого плану немає». 

Бен-Ґуріон навряд чи міг стримати захват від пропозиції Піля щодо єврейської батьківщини в частині Палестини.
Нам дано можливість, про яку ми ніколи не наважувалися мріяти в наших найсміливіших фантазіях, — захоплено говорив він на засіданні Центрального комітету ізраїльської політичної партії «Мапай». 

Ґолда, яка рідко не погоджувалася з ним, вжахнулася. Пропонована єврейська батьківщина становила менше як чверть історичної Палестини, тільки Галілея, Їзреельська долина та центральна прибережна рівнина. І цей невеликий шматочок території буде розрізаний навпіл смугою, що включатиме Єрусалим і Віфлеєм, що їх англійці залишають під своєю орудою. Решту мали б приєднати до Трансйорданії, яку англійці відокремили від Палестини в 1921 році.
Колись мій син запитає мене, за яким правом я відмовилася від більшої частини країни, а я не знатиму, що йому відповісти, — побивалася Ґолда. 

Через три тижні вона й Бен-Ґуріон боролися за розподіл території на Двадцятому сіоністському конгресі в Цюріху. На той час британський парламент ухвалив принцип розділення Палестини, як то викладено в доповіді Піля, і багато хто з сіоністських делегатів припускав, що її розподіл неминучий. Бен-Ґуріон описав свій вибір як остаточний і ясний: єврейська більшість у маленькій єврейській державі або єврейська меншина в арабській Палестині. 

Ґолда відразу відкинула це формулювання, назвавши план «гротескною пропозицією». Просто вона не могла облишити своє бачення ізраїльської землі, здатної прийняти мільйони євреїв. Більш дослухаючись до нюансів британців, вона підозрювала, що в разі, коли араби відмовляться від плану, англійці забудуть про розподіл, але використовуватимуть згоду сіоністів як клин проти них у майбутніх перемовинах. 

Щоб зупинити тиск Бен-Ґуріона, Ґолда об’єдналася в дивний союз із релігійними сіоністами, шокованими перспективою відмовитися від мети, даної євреям самим Богом, з лівими сіоністами, які мріяли про гармонійне життя арабів і євреїв у двонаціональній державі, а також із реалістами, наляканими тим, що маленька держава не може ні прийняти всіх євреїв, яким потрібна нова домівка, ні протистояти неминучій ворожості з боку арабської держави, яка буде створена по сусідству.
Приймімо ідею розділення, — напоумлювала вона, — але мусимо відкинути приписи Піля! 

Однак Бен-Ґуріон був одержимий своєю візією батьківщини, байдуже якої мізерної. Єдине питання, яке його цікавило, полягало в тому, як єврейська держава дасть собі раду з 250 000 арабів, що залишаться в її межах. Комісія Піля запропонувала передати їх арабській державі, і Бен- Ґуріон погодився. У Ґолди не було проблем із трансформуванням ідей. — Я погодилася б, щоб араби покинули Ізраїль, і моє сумління було б чистим, — сказала вона. Зрештою, вела вона далі, араби не потребують Палестини: є багато інших країн, які араби могли б назвати своїм домом. Утім, Ґолда знала, що араби ніколи не погодяться на переїзд. Прийняття бажаного за дійсність — ось як вона назвала план Бен-Ґуріона. Небезпечний самообман, здатний розлютити арабів. 

Після двох тижнів бурхливих обговорень майже дві третини делегатів Конгресу прийняли формулювання Ґолди, відкинувши нюанси пропозиції Піля, але не відкинувши принцип розділення як такий. Одначе, як передбачала Ґолда, увесь ґвалт виявився ні до чого. Великий муфтій уже прилетів до Берліна, а лідери навколишніх арабських країн оголосили про збереження Палестини як арабської країни за свій «священний обов’язок». Прем’єр-міністр Невілл Чемберлен сформував іншу комісію, яка зробила висновок, що розподіл є «нездійсненним». 

Ніч у ніч, стоячи на маленькому балконі своєї квартири з краєвидом на море, Ґолда спостерігала і хвилювалася. Чи зупинять британці корабель, перш ніж його пасажири зможуть побачити берег їхньої Палестини? Чи, може, лютий буревій захопив судно та потопив його в розбурханому морі? Забагато чого може піти не так. Занадто багато вже не так склалося, як гадалося. 

За рік після безрезультатних суперечок навколо розділу нацисти увійшли до Австрії, де мешкали 200 000 євреїв. Сотні крамниць були розграбовані, єврейські лідери заарештовані, літні жінки змушені були чистити вулиці концентрованою кислотою. По всьому розширюваному Великому Рейху зашморг був затягнутий до кінця. Гітлер практично не зустрічав опору, вже будучи готовий додати Чехословаччину з 180 000 євреїв до нацистської імперії. 

День у день Ґолда сиділа зі своїми товаришами з Гістадруту й «Мапаю», намагаючись зрозуміти, як налагодити контакти з євреями Центральної Європи. Утім, що вони могли їм сказати? Приїжджайте до Палестини? Нацисти були готові залюбки позбутися євреїв, але англійці практично зачинили двері на в’їзд до Палестини. Щороку імміграційні квоти знижувалися з 61 800 у 1935 році до 29 700 1936-го й аж до мізерних 10 500 у 1937-му. 

Щодня вона вдягала належну сукню і грала роль ідеальної дами під час перемовин із британцями як посередниця між євреями й представниками королівської влади, починаючи з колоніальних чиновників, щоб допомогти зберегти європейське єврейство. «Хто ще був у нас? — писав Гершон Авнер, який згодом працював у Ґолди в МЗС. — Ґолда була однією з небагатьох, хто вільно володів англійською мовою, міг упоратися з британськими чиновниками й мав довіру нашого керівництва… І вона мала додаткову здатність розповідати про євреїв і єврейську частину Палестини не-євреям, більшість із яких нічого не знали про нас. 

Проте вночі, знаючи, як легковажно британці сприймали її на переговорах, Ґолда спостерігала зі свого балкона не як представниця Гістадруту, а як членкиня таємної організації «Моссад», створеної з метою контрабандою перевозити євреїв з Європи. З офісу на вулиці Марка Аврелія у Відні через вулицю зі штаб-квартирою гестапо моссадівці шукали мореплавні кораблі, капітанів і екіпажі, а також порти, з яких ті могли б вийти, не викликаючи підозр у британців. Вони стали майстрами хабарництва, купівлі консульських печаток, відшукуючи так званих «чесних злочинців». 

Члени організації подорожували уздовж узбережжя, розвідуючи найменш очевидні місця, де можна було висадитися з човна. Вони підробляли посвідчення особи й організовували житлові умови в кібуцах, звідки нові члени організації могли зникнути серед населення. Ґолда пильнувала напівзруйновані вантажні кораблі, старі річкові судна, рибальські човни, які вислизали з бухт уздовж грецького узбережжя або з югославських портів, перевозячи на своєму борту шістдесят, сто або чотири сотні євреїв з Німеччини, Польщі, Австрії, Румунії або Чехословаччини. 

У добрі ночі, в ночі, коли кораблі прокрадалися повз британців, тягар зникав з її серця, коли вона надсилала радіограму в центральний офіс «Моссада», а потім спускалася до пляжу, тримаючи фальшиві документи в руках, щоб привітати відчайдушних іммігрантів. 

Бен-Ґуріон рішуче виступав проти діяльності «Моссаду». Кількість людей, яких вони могли б урятувати, була надто мізерною, щоб компенсувати шкоду, завдану відносинам сіоністів з англійцями, і він вважав, що без британців араби знищать усе, що вони побудували.
Ми ніколи не зможемо боротися водночас із арабами та з британцями, — заявив він. 

Бен-Ґуріон мислив стратегічно. Ґолда йшла слідом за своєю інтуїцією. Для неї цифри не важили. Тільки дія рятувала її від похмурого усвідомлення того, що світ готовий дозволити євреям Європи померти, і такою була її відрухова реакція на образ безпорадного батька перед лицем погрому. 

«Ми, як матері, знаємо, що єврейські діти розкидані по всьому світу і що єврейські матері в різних країнах благають лише про одне, — написала вона в газеті Жіночої трудової ради. — Відведіть наших дітей, заберіть їх у будь-яке обране вами місце, тільки врятуйте їх із цього пекла!»

Підписатися на розсилку

 

50 грн
отримати знижку *
* Знижка діє при замовленні на суму понад 400 грн