Ірина Сергєєва, PhD, тренерка зконструктивної комунікації та батьківсько-дитячих відносин
Чому діти плачуть, варто мені піти з дому? А в подруги – ні, не плачуть? Чи зможу я хоч колись знову побути наодинці? Чи нормально хотіти забігти на край усесвіту і сховатися там від близьких – чи я погана жінка й мати? Чому взагалі народжуються такі бажання? І що з ними роботи? Навіщо мій молодший школяр вимагає, щоб я сиділа поряд із ним, коли він грається сам, не залучаючи мене до гри? Що робити з підлітком, який вочевидь віддаляється відмене? Як реагувати на його агресію?
Я часто чую подібні питання – мабуть, ними запитується кожна жінка протягом свого материнського життя. І на завершення спілкування я намагаюсь в якості підтримки рекомендувати батькам книжки, чи лекції, які фільтрую за трьома критеріями:
- Компетентність спеціаліста у питанні;
- Дієвість, користь у коротко- та довгостроковій перспективах, реалістичність застосування ідейта інструментів в існуючому суспільстві;
- Якісна мова, доступність неспеціалісту.
І якось так складалося, що з теорії прив’язаності я бачила або французькі книги та лекції, або лише окремі статті українською та російською.
Книга Людмили Петрановської «Таємна опора. Емоційний зв’язок у житті дитини» потрапила мені до рук саме вчасно, коли я готувала нові майстер-класи для батьків та спеціалістів. Цей переклад тільки-но вийшов друком у видавництві Vivat. І на мою думку, це одна з найкращих робіт з популяризації теорії прив’язаності, що я зустрічала.
Психологиня з великим досвідом, Людмила Петрановська простежує розвиток прив’язаності від народження дитини до її входження у доросле життя. Панівна ідея книги– що краще задовільнена дитяча потреба у надійному зв’язку з дорослим, то менше вона завдає проблем, то швидше й легше дитина переходить до наступного етапу свого розвитку.
Книга добре структурована, вона охоплює усі вікові кризи дитини, пояснюючи їх рушійні сили та внутрішню логіку з позицій теорі їприв’язаності. І це круто, бо коли немає часу прочитати її всю, але є потреба негайно розібратись у причинах небажаної поведінки дитини – достатньо відкрити розділ, присвячений поточному віку дитини, і подивитись там. І якщо проблема криється саме у порушенні зв’язку між дитиною та батьками (а таке, з моєї практики, буває вельми часто) – voilà, Ви маєте розуміння проблеми, та ключі до її вирішення.
Але згодом я б рекомендувала знайти час та продивитись усю книгу, аби усвідомити суть прив’язаності та закономірності її розвитку в повному обсязі – повірте, розуміння цих процесів вже саме по собі покращує життя. На відміну від окремих статей, що дають фрагментарні знання, «Таємна опора» розглядає розвиток прив’язаності комплексно, в усій складності цього процесу, дає його цілісне усвідомлення. І для мене вона із тих книг, що варто мати на полиці, бо діти ростуть, і звертатися до неї доведеться неодноразово.
Великою перевагою «Таємної опори» для мене стало те, що вона написана дуже особисто, авторка ділиться не лише теоретичними ідеями, клієнтськими історіями та власним досвідом, а й своїми роздумами про виховання та батьківство в сучасному світі, з усіма його викликами та перевагами. І їй дуже добре знайомі проблеми пост-радянського простору, адже наше життя все ще є досить специфічним, і далеко не всі ідеї та інструменти, створені у західноєвропейській або північноамериканській культурах, нам підходять, як і їхні проблеми нам не завжди близькі та зрозумілі.
