м. Харків, 61037, вул. М. Гомоненка, 10
Vivat книжковий
інтернет-магазин
0
Кошик
0 грн.
0
Кошик
0 грн.

Сара Перрі «Змій з Ессексу». Читати уривок

12.02.2019

Незабаром з’явиться у продажу довгоочікуваний історичний роман Сари Перрі «Змій з Ессексу», що неодмінно прийде до смаку всім шанувальникам якісної сучасної літератури!

Події відбуваються у Великобританії в кінці XIX століття. Після смерті чоловіка, Кора Сіборн вирішує залишити столицю й оселитися в глухому куточку графства Ессекс. Від нажаханих місцевих жителів вона чує дивну, сповнену містики історію про змія, після появи якого в селищі стали зникати люди. Проте Кора не вірить у це і разом із місцевим пастором намагається заспокоїти всіх. І між цими двома абсолютно різними людьми виникають стосунки, які змінюють їхні життя. Так усі герої втягуються в містичну й загадкову історію, в якій переплелися біль, страхи, наука, релігія, політика, життя, смерть і кохання… в різних його проявах.

Пропонуємо прочитати уривок з роману та відчути містичну атмосферу Вікторіанської епохи (1837—1901рр.). 

 

Кора пригадала дещо здивовані заголовки (уявіть лише: невеличкий скромний Ессекс, де рельєф не має жодної зморшки, здригнувся і розламався!).

— Надзвичайно! — задоволено озвалася вона. — Під нашими ногами в цій частині світу ховається скеля часів Палеозою: подумайте, закладена тут п’ятсот мільйонів років тому, вона здвигнула плечима і зруйнувала дзвінниці церков!

— Я про це не знав, — відгукнувся Тейлор, із розумінням ззирнувшись із Мартою. — Хай там як, справи в Колчестері були кепські, як бачите, однак життя не зупинилося. — Він знову тицьнув великим пальцем у вищирені руїни й додав: — Якщо збираєтеся піти всередину, ходіть обережно й уважно шукайте мої ноги, адже вони лежать не далі, ніж за п’ятнадцять ярдів ізвідси. — Каліка посмикав тканину штанів і підіткав порожнюю одежину трохи вище. Кора не відзначалася особливим співчуттям, тож нахилалася до старого і, поклавши руку йому на плече, сказала:

— Мені страшенно шкода, що я змусила вас згадувати… утім, ви, напевно, ніколи й не забуваєте, і через це мені вас теж страшенно шкода. — Вона потягнулася до ташечки, замислившись, як пояснити, що це не подаяння, а винагорода.

— Ну, гаразд, — сказав Тейлор, беручи монету так, наче робить їй послугу. — Ось ще дещо! — Лекторська манера кудись зникла, і чоловік прибрав вигляду конферансьє. — Гадаю, ви чули легенду про Ессекського Змія, що колись був справжнім жахіттям для Генгема та Вормінґфорда і тепер об’явився знову. — Кора зачудовано зізналася, що не чула. — Ах, — вигукнув Тейлор і спохмурнів. — Цікаво, може, мені не слід непокоїти вас, зважаючи на те, що в панянок завжди така тендітна вдача. — Він окинув поглядом гостю і, вочевидь, вирішив, що жінку в такому пальто навряд чи можна налякати звичайними потворами. — Так от: це був 1669, на троні сидів син короля-зрадника і рідко вдавалося пройти хоча б милю, щоб не натрапити на застереження, пришпилені до дуба чи ворітного стовпа. «ДИВНІ НОВИНИ, — повідомляли вони, — потворний змій з очима вівці з’являється з Ессекських вод і прямує до березових лісів і вигонів!» — Каліка до блиску відполірував монету рукавом. — Це були роки Ессекського Змія, він був їхнім мірилом і рушійною силою, чи деревиною й вітрилами, чи мало не мареннями божевільного; дітей не пускали не берег річки, а рибалки мріяли про кращу торгівлю! А потім змій зник так само швидко, як з’явився, і впродовж двохсот років від нього не було ні слуху, ні духу, аж поки не стався землетрус і під водою щось не здригнулося — там щось звільнилося! Велетенський плазун, як кажуть, швидше дракон, ніж змій, що почувається на землі не гірше, ніж у воді й погожої днини гріє крила на сонечку. Чоловік, який перший побачив його біля Пойнт-Клір, втратив ґлузд і більше ніколи не знайшов, так і помер у божевільні, ще й півроку не минуло, тільки залишив по собі дюжину малюнків, зроблених вуглиною, взятою з каміна…

— Дивні новини! — повторила Кора. — На світі більше дивини … скажіть-но: чи вдавалося комусь сфотографувати його… чи хтось думав про те, щоб написати звіт?

— Мені нічого такого не відомо. — Чоловік здвигнув плечима. — Не можу сказати, що надаю цьому якогось значення. Місцевий народ занадто гостро сприймає такі речі, ось узяти до прикладу Челмсфордських відьом чи Чорного Шака , який шпацирує довкола, наївшись Саффолкського м’яса. — Каліка деякий час дивився на жінок, аж тут здалося, що їхня компанія його стомила. — Ну ось, сьогодні я собі на життя заробив, навіть більше, і скоро мене відведуть додому, де я добре пообідаю. А ще, — чоловік іронічно глипнув на Марту, в якої від нетерплячки здригалися спиці парасольки, — гадаю, вам краще рушати туди, якщо вже збиралися, але пам’ятайте про тріщини в хідниках — як сказала б моя донька, ніколи не відомо, що там ховається. — Чоловік величним жестом, який пасував би державному діячеві, що відпускає секретаря, махнув жінкам. Почувши у вологому повітрі сміх цієї молодої парочки, він відвернувся і прибрав належного жебракові вигляду.

— Десь тут, — сказала Кора, повертаючись до Марти, — серед кругляків і порохів, лежить пара його черевиків і, напевно, кістки втрачених ніг…

— Не вірю жодному слову: дивись, уже вмикають світло і п’ята година минула. Нам слід повернутися й подивитися, як там Френкі. — Марта мала рацію: вони залишили Френсіса в ліжку, щільно загорнутого й закляклого, наче мумія; за хлопчиком доглядав господар готелю, який сам виростив трьох синів і вважав Кору тямущою панянкою, чию застуду можна втопити в зупі. Френсіс недовірливо поставився до чоловіка, що не виявляв до нього не лише підозри, а й жодного інтересу, але погодився на його грубу доброзичливість, якої ніколи отримував від матері. Жінки бачили, як хлопчик віддав господареві один зі своїх скарбів (шматочок золота дурнів , котрий, як він потайки сподівався, можна було сплутати зі справжнім золотом) і залучив його до читання історій про Шерлока Холмса. Кора замислювалася, як це можливо — так сильно хотіти до свого сина (під час хвороби його личко сяяло і ставало якимось дівочим та краяло матері серце) і водночас відчувати полегшення від вимушеної розлуки. Життя у двох невеличких кімнатках стикнуло жінку з усіма хлопчиковими маленькими ритуалами, і синову байдужість до її гніву чи тепла важко було ігнорувати. День свободи, проведений біля замку та під голими вербами на березі Кольну, був справжнім задоволенням, і Кора не хотіла, щоб він добігав кінця.

Підписатися на розсилку

 

50 грн
отримати знижку *
* Знижка діє при замовленні на суму понад 400 грн