Розповідаємо про новинки: Королівство Шахраїв

Ви так довго на неї чекали, що ми просто не могли не видати цю книжку!

Зустрічайте, продовження легендарної Шістки Воронів – Королівство Шахраїв!

Казу Бреккеру та його команді вдається з успіхом провернути дуже зухвалий план з викрадення. Вони й самі не зрозуміли, як їм вдалося вижити, але обіцяна їм нагорода виявляється обманом. Тепер їм знову потрібно боротися за власне виживання. Їхні шанси майже дорівнюють нулю, у них немає союзників і багато хто бажає їм смерті. Казу та його команді належить пройти випробування на міцність. На вулицях Кеттердама починається справжня війна, яка й розставить все по своїх місцях.

Замовити книжку Лі Бардуго "Королівство Шахраїв" ви можете в нашому інтернет-магазині тут.

Ознайомитися з уривком книжки можна нижче:

Матаяс спокутуватиме в наступному житті за помилки, яких припустився протягом цього, проте він завжди вірив, що, попри злочини й падіння, всередині він мав непорушний стрижень благопристойності. Утім, зараз він відчував: якщо проведе поруч із Еліс Ван Ек іще годину, то вб’є її заради хвилинки тиші. Облога будиночка на озері відбулася з такою точністю, що Матаяс не міг змусити себе не захоплюватися нею. Коли минуло лише три дні після викрадення Інеж, Ротті попередив Каза, що на «Ейл Комеді» з’явилися вогні, а ще о незвичній годині туди припливають, а потім пливуть геть човни, у яких частенько сидить сулійський юнак. У ньому швидко впізнали Адема Баяна, вчителя музики, що служив у Ван Ека останні
шість місяців. Він несподівано приєднався до крамаревої челяді після того, як Вілан покинув домівку, проте молодший Ван Ек не здивувався, що його батько забезпечив Еліс професійним викладачем музики.

— Хіба в неї нічого не виходить? — поцікавився Джаспер. Вілан трохи повагався, а потім сказав:

— Вона дуже завзята.

Нескладно було припустити, що в «Ейл Комеді» утримують Інеж, тож Ніна хотіла негайно вирушити за нею.

— Він не вивезе її за межі міста, — сказала дівчина, та її щоки розчервонілися вперше з тієї миті, коли вона виборсалася зі свого ґерцю з парем. — Очевидно, що він тримає її там.

Проте Каз просто глипнув кудись віддалік, зберігаючи свій дивний вираз обличчя, і зауважив:

— Занадто очевидно.

— Казе…

— Як ти ставишся до сотні крюґе?

— Це була приманка?

— Безсумнівно. Ван Ек занадто спрощує. Він поводиться з нами, наче з простаками. Але крамар не народився в Бочці, а ми не купка тупих роззяв, готових кинутися на першу блискучу блешню, якою він нас повабить. Ван Ек хоче, щоб ми думали, наче вона на тому острові. Можливо, вона там. Проте там також чекатиме на нас неабияка вогнева міць, а може, навіть кілька гришників, нагодованих парем.

— Завжди бий туди, куди простак недопетрає дивитися, — пробурмотів Вілан.

— Милий Ґхезене, — вигукнув Джаспер, — та ти зіпсований аж до кісток. Каз гупнув ціпком із воронячою головою по плитняку, яким була викладена підлога гробниці.

— Знаєте, у чому Ван Екова проблема?

— Брак честі? — озвався Матаяс.

— Слабенькі батьківські навички? — припустила Ніна.

— Голова, що лисіє? — запропонував Джаспер.

— Ні, — заперечив Каз. — Він має занадто багато чого втрачати
і дав нам мапу до того, що варто вкрасти першим.

Бреккер звівся на ноги і взявся викладати план викрадення Еліс. Замість того щоб намагатися врятувати Інеж, як сподівався Ван Ек, вони змусять його виміняти її на його дуже вагітну дружину. Перша хитрість полягала в тому, щоб знайти її. Крамар не був дурником. Каз підозрював, що він вивіз дружину з міста, щойно уклавши з ними свою віроломну угоду, і перші ж спроби розслідування підтвердили це. Ван Ек не утримував би свою дружину на складі, фабриці чи в промисловій будівлі, її не було також у жодному з готелів, що йому належали, у чоловіковому заміському будиночку чи на двох фермах неподалік від Ельсмеера. Існувала можливість, що крамар відіслав її до якоїсь ферми чи угіддя з того боку Справжнього Моря, проте Каз сумнівався, що Ван Ек відправить жінку, яка носить його спадкоємця, у виснажливий морський круїз.

— Ван Ек, мабуть, не звітує про своє майно, — повідомив Каз. —І, напевно, про прибутки теж.

Джаспер насупився.

— А хіба ухиляння від податків не… не знаю, святотатство? Мені здавалося, що крамар — вірний служник Ґхезена.

— Ґхезен і Керч — різні речі, — пояснив Вілан.

Звісно ж, щоб виявити таємне майно, потібно було потрапити до кабінету Корнеліса Смеета і здійснити ще низку шахрайств. Матаяс ненавидів усю цю непорядність, проте не міг заперечити, що вони зібрали цінну інформацію. Завдяки Смеетовим документам Каз виявив точне розташування будиночка на озері — чудового обійстя за шістнадцять кілометрів на південь від міста, яке легко було обороняти; маєток був обладнаний усіма вигодами й записаний на ім’я Гендрікс.

«Завжди бий туди, куди простак недопетрає дивитися». Матаяс міг визнати, що це звучить вдумливо, правду кажучи, по-військовому вдумливо. Якщо тобі бракує зброї та людей, варто пошукати найбеззахисніші цілі. Ван Ек очікував, що вони спробують урятувати Інеж, і саме там зосередив свої сили. ож Бреккер підтримав цю ідею, наказавши Матаясові з Джаспером діяти якомога помітніше, коли спрямовуватимуть гондолу до однієї з приватних пристаней у П’ятій Гавані. Коли годинник вибив одинадцяту, Ротті зі Шпехтом залишили Кувея на Чорному Серпанку і, загорнувшись у важкі плащі з каптурами, щоб заховати обличчя, спустили човен на воду та влаштували жахливу галасливу виставу, яка мала допомогти поплічникам відпливти з інших причалів — здебільшого це збентежило туристів, що й гадки не мали, чому незнайомі чоловіки кричать на них з гондоли.

Матаясові довелося зібрати всю свою силу волі, щоб не сперечатися з Бреккером, коли для наступу на будиночок біля озера той поставив Ніну в пару із Джаспером, навіть попри те, що фієрданець розумів, що такий союз має сенс. Вони мусили тихо знешкодити вартових, не дозволивши нікому зчинити тривогу чи паніку. Цього можна було досягти завдяки Матаясовим бойовим умінням і Ніниному дару Гриші, тож їх потрібно було розділити. Таланти Джаспера й Вілана були гучніші, тому хлопці мали втрутитися в сутичку тільки в крайньому разі. До того ж Матаяс знав: якщо під час місій бігатиме за Ніною назирці, наче якийсь сторожовий пес, вона покладе руки на свої чудові стегна і продемонструє свою вправність у лихослів’ї кількома різними мовами. Хай там як, він був єдиний, окрім, імовірно, Кувея, хто знав: вона сильно страждає відтоді, як вони повернулися з Льодового Двору. Важко було дивитися, як вона йде геть.

Вони наблизилися до будинку з іншого боку озера і швиденько впоралися з вартовими, що охороняли периметр. Більшість вілл на узбережжі була порожньою, адже пора року була ще занадто ранньою, щоб природа подарувала справжнє тепло. Але вікна Ван Екового — чи, радше, Гендріксового — будинку світилися. Цей маєток належав кільком поколінням родини Віланової матері ще задовго до того, як Ван Ек бодай поткнув сюди свого носа.

Це майже не скидалося на злом; один із вартових навіть дрімав у вишці на даху будинку. Матаяс не зрозумів, що сталося щось непередбачуване, поки кількість вартових не скоротилася, а потім уже не було часу поцікавитися в Ніни із Джаспером, що пішло не так. Вони зв’язали вартових, які залишилися, зігнали їх і решту челяді до комори, а потім кинулися нагору сходами, надівши маски «Комеді Бруте». Зупинилися за дверима музичної кімнати, де Еліс невпевнено сиділа на фортепіанному стільчику. Попри їхні сподівання, що жінка спатиме, вона продиралася крізь якийсь музичний уривок.

— Святі, що це за шум? — прошепотіла Ніна.

— Гадаю, це «Засинай, маленький джмелю», — повідомив з-під маски й рогів костюма Сірого Чортеняти Вілан, — проте важко сказати напевне.

Коли вони увійшли до музичної кімнати, тер’єр із шовковистим хутром, що сидів біля ніг Еліс, спробував загарчати, але його бідолашна гарненька вагітна господиня лише підвела погляд від аркуша з нотами й поцікавилася:

— Це п’єса?

— Так, люба, — ніжно погодився Джаспер, — і ти — зірка.

Вони загорнули її в тепле пальто, а потім вивели з будинку й відвели до човна, який чекав на них. Еліс поводилася так слухняно, що Ніна аж занепокоїлася.

— Можливо, до її мозку не потрапляє потрібна кількість крові? — пробурмотіла вона Матаясові.

Фієрданець не був певен, як пояснити поведінку Еліс. Він пам’ятав, що його мама, коли була вагітна меншою сестрою, плутала найпростіші речі. Якось вона пройшла з їхнього невеличкого будиночку аж до села, перш ніж зрозуміла, що взула черевики не на ту ногу.

Проте на півдорозі до міста, коли Ніна зв’язала Еліс руки й напнула на очі пов’язку, надійно прикріпивши її до охайних кіс, закручених на маківці, реальність ситуації, мабуть, почала доходити до крамаревої дружини. Вона зашморгала носом, витираючи його оксамитовим рукавом. Шморгання переросло в досить рвучке глибоке дихання, а коли вони зручно вмостили Еліс у гробниці й навіть знайшли їй подушечку для ніг, жінка зайшлася протяжними риданнями.

— Я хочу піти додо-о-о-о-о-о-ому, — плакала вона. — Я хочу до свого песика.

Відтоді плач не припинявся. Урешті-решт Каз роздратовано розвів руками, і всі вийшли з гробниці, намагаючись знайти собі тиху місцину.

— Вагітні жінки завжди такі? — буркнула Ніна.

Матаяс зазирнув до порожнини в камені.

— Лише викрадені.

— Я не чую власних думок, — повідомила дівчина.

— А може, ми знімемо пов’язку? — запропонував Вілан. — Ми могли б надіти наші маски «Комеді Бруте».

Каз похитав головою.

— Ми не можемо ризикувати, щоб вона повернулася сюди
з Ван Еком.

— Вона захворіє від цих сліз, — озвався Матаяс.

— Ми виконали тільки половину роботи, — сказав Бреккер. — До завтрашнього обміну ще багато чого станеться. Нехай хтось вигадає, як змусити її замовкнути, інакше я заткну їй пельку.

— Вона просто налякана дівчина, — запротестував Вілан.

— Я не просив описувати її.

Проте Вілан не здавався.

— Казе, пообіцяй мені, що ти не…

— Перш ніж закінчиш речення, я хочу, щоб ти подумав, скільки коштує моя обіцянка і чим ти збираєшся за неї платити.

— Вона не винна, що батьки видали її заміж за мого батька.

— Еліс тут не тому, що вчинила щось не так. Вона тут через те, що вона — важіль.

— Вона просто вагітна жінка…

— Щоб завагітніти, не потрібно мати особливий хист. Запитай будь-яку безталанну дівчину в Бочці.

— Інеж не хотіла б…

Тієї ж миті Каз передпліччям штовхнув Вілана до стіни гробниці та втиснув воронячу голову на ціпку хлопцеві під щелепу.

— Ще раз розкажи мені, як учинити.

Вілан проковтнув клубок і розтулив рота.

— Ну ж бо, — заохотив Каз. — І я виріжу язик із твоєї голови та згодую першій-ліпшій безпритульній кішці.

— Казе… — обережно втрутився Джаспер. Бреккер його проігнорував.

Віланові губи стислися у вузьку вперту лінію. Цей хлопчик і сам не знав, що буде краще для нього. Матаяс замислився, чи не варто йому заступитися за Вілана, проте Каз відпустив малого.

— Хто-небудь, запхайте тій дівчині до рота корок, перш ніж я повернуся, — наказав він і рвучко покрокував до кладовища.

Матаяс закотив очі до неба. Усім цим ненормальним не завадили б повні шість місяців у навчальному таборі, а ще, напевно, щоб їх добряче відшмагали.

— Краще не згадувати про Інеж, — пояснив Джаспер, поки Вілан обтрушувався. — Сам знаєш, якщо хочеш іще пожити.

Вілан похитав головою.

— Але хіба йдеться не про Інеж?

— Ні, йдеться про визначний план, пригадуєш? — фиркнула Ніна. — Викрадення Інеж у Ван Ека — це лише перша фаза.

Вони рушили назад до гробниці. У світлі ліхтарів Матаяс бачив, що Ніна мала здоровий колір обличчя. Можливо, добре, що вона відтяглася на злом будиночка біля озера, хоча фієрданець не міг не зважати на те, що один вартовий загинув під час місії, яка не мала на меті когось убивати.

Еліс заспокоїлася й сиділа, склавши руки на животі, та тихенько засмучено гикала.

Вона слабко спробувала зняти свою пов’язку, але Ніна зав’язала вигадливі вузли. Матаяс глипнув на Кувея, що влаштувався за столом навпроти неї. Шуанський хлопець лише здвигнув плечима.

Ніна сіла поруч із Еліс.

— Може ти е-е-е… хочеш чаю?

— З медом? — поцікавилася Еліс.

— Я, гм… гадаю, у нас є цукор?

— Я люблю лише чай з медом і лимоном.

Ніна мала такий вигляд, наче збиралася пояснити крамаревій дружині, куди саме вона може запхати свій мед і лимон, тож Матаяс поспіхом утрутився:

— А як щодо шоколадного печива?

— Ох, я обожнюю шоколад.

Ніна примружила очі.

— Не пригадаю, щоб я дозволяла тобі брати моє печиво.

— Це заради доброї справи, — заспокоїв Матаяс, дістаючи бляшанку. Він купив печиво, сподіваючись змусити Ніну більше їсти. — Тим паче ти до нього майже не торкаєшся.

— Я зберігаю його на потім, — засопіла Серцетлумачниця. — А коли йдеться про солодощі, зі мною краще не сперечатися.

Джаспер кивнув.

— Вона наче дракон, що накопичує десерти.

Голова Еліс покрутилася під пов’язкою спочатку праворуч, а потім ліворуч.

— У вас усіх такі молоді голоси, — сказала вона. — Де ваші батьки? — Вілан і Джаспер вибухнули реготом. — Що в цьому такого смішного?

— Нічого, — підбадьорливо заспокоїла Ніна. — Просто вони ідіоти.

— Агов, — обурився Джаспер, — це не ми дісталися до твоєї схованки з печивом.

— Я нікому не дозволю нишпорити в моїй схованці з печивом, — підморгнула Ніна.

— Це точно, — сердито погодився Матаяс, відчувши водночас полегшення, що Ніна знову стала сама собою, і ревнощі, через те що саме Джаспер змусив її посміхнутися. Йому хотілося занурити голову у відро. Поводиться, як сп’янілий дурник.

— Тож, — сказав Джаспер, обіймаючи Еліс за плечі. — Розкажи нам про свого пасинка.

— Чому? — не зрозуміла Еліс. — Ви збираєтесь викрасти і його теж?

— Сумніваюся. Я чув, що він — справжні двадцять два нещастя, — глузував стрілець.

Вілан схрестив руки на грудях.

— Я чув, що він талановитий, а інші його не розуміють.

Еліс насупилася.

— Я його чудово розумію. Він не шамкає, не утинає нічого такого. Правду кажучи, його голос трохи нагадує твій. — Вілан здригнувся, а Джаспер склався навпіл від реготу. — І так, він дуже талановитий. Він вчиться музики в Белендті.