м. Харків, 61037, вул. М. Гомоненка, 10
Vivat книжковий
інтернет-магазин
0
Кошик
0 грн.
0
Кошик
0 грн.

Мрія про смертність: невигадана історія про чари Цирцеї і вічний неспокій олімпійських богів

23.06.2020

Щоб стати щасливою, Цирцея має стати смертною. Але щоб дійти такого висновку, їй знадобиться кілька століть.

Роман американської письменниці Медлін Міллер «Цирцея» — оповідь про те, як і чому Цирцея вирішила розпрощатися зі своїм безсмертям. Утім, перш, ніж згадати, хто така Цирцея і якими вчинками вписала вона свою історію на скрижалі класичної міфології, варто розповісти, хто така Медлін Міллер.

Медлін Міллер — не лише дослідниця класичної міфології, але ще й викладачка грецької мови та латини. Такі речі безслідно не минають: усі, хто бодай трохи пробував зануритися у світ античної міфології, знають, що випірнути з нього назад практично неможливо. А подеколи – не варто. Бо міфи про олімпійських богів, богів-титанів, чудовиськ і смертних не лише причаровують назавжди, але й щоразу змушують по-новому поглянути на споконвічні цінності: вірність, відвагу, гідність, честь, самопожертву, винахідливість, розсудливість і, зрештою, любов.

photo_2020-02-24_09-44-00.jpg

Хоча навряд чи правильно в цьому переліку чеснот ставити любов на останнє місце. Бо саме вона — осердя, навколо його обертаються події в романі «Цирцея». Якщо одним реченням, то це — роман про любов. Любов, яка змушує страждати, але яка, так само, змушує жити повноцінним життям. Яке, як з’ясовується, у смертних значно цікавіше, ніж у богів і титанів.

925ea07d01000281b63af44eb74c342f.jpeg

Медлін Міллер взяла на себе неабияку сміливість не просто написати біографію Цирцеї (після того, як ця біографія була казана-переказана не лише багатьма міфами, але іменитими авторами на кшталт Овідія, Джеймса Джойса, Юдори Велті й Маргарет Етвуд), але й розповісти історію Цирцеї від першої особи. Фактично, це — автобіографія. Настільки ж поетична, наскільки жорстока й жорстка.

З міфології про Цирцею (давньогрецькою вона також зветься Кірка; Цирцея — латинізована версія імені) відомо чимало: вона — донька титана й бога Геліоса та океаніди Перси. Тобто, фактично її батько – Сонце, її дід – Океан, її дядько – Прометей, а сама ж вона доводиться тіткою Аріадні й Мінотавру (які були братом і сестрою, якщо пригадуєте міфи), а також рідною сестрою Еету, цареві-чарівникові з Колхіди, в якого Ясон з аргонавтами вкрали золоте руно. Крадіжку руна допомогла здійснити донька Еета, Медея. Тобто рідна племінниця Цирцеї. Уявляєте собі цю всю сімейку? Так ось, сміливість і почасти нахабство Медлін Міллер в тому, що вона переказану міфами історію розповідає не лише від першої особи (Цирцеї), але й так, як розповідала би її звичайна дівчинка, а тоді — дівчина, а потім — жінка.

92237050_2496188403978356_2158924654897528832_o.jpg

Цирцея в романі постає спочатку як неулюблена (негарна і вперта) дочка, яка намагається заслужити ласку батька, глядить молодшого брата Еета, докладає зусиль, щоб зрозуміти, за що покарали її дядька-титана Прометея, і чому численна рідня не вступилася за родича.

            Потім вона підростає, закохується, і як то завжди буває в таких випадках, її палка любов їй не рівня, бо не годиться дочці Геліоса кохати смертного. Тож вона надумує смертного коханого перетворити на бога. Чари спрацьовують (це перетворення описав у своїх «Метаморфозах» Овідій), але мрії Цирцеї про взаємну любов не здійснюються: набувши божественного безсмертя, Главк обирає за наречену не Цирцею, а німфу Скіллу (вона ж Сцилла). Оповита ревнощами, Цирцея підсипає чар-зілля в купіль суперниці. Ось тільки ж хто міг подумати, що Цирцея може перетворювати істот … на те, чим вони є по суті: прекрасна німфа стає чудовиськом з шістьма головами й дванадцятьма лапами, яке віднині ховається в печері біля вузької протоки навпроти виру Харибди. Пригадуєте афоризм про смертельну небезпеку, проскочити між Сциллою і Харибдою? То Цирцея до цього шляху доклалася.

            Після таких метаморфоз розгніваний Геліос відправляє дочку-чарівницю у заслання на острів Еея. Острів, який вона за все життя полишає усього кілька разів у нагальних справах, як то, наприклад, прийняти пологи у сестри, яка народжує Мінотавра (разом з Дедалом вони запхали бідолашного малюка-потвору в лабіринт), або ж опуститися на морське дно, щоб роздобути довгий сірий отруйний хвіст Тригона, щоб виготовити з нього отруйний спис для свого сина Телегона.

Звідки в Цирцеї син? А, так то Одіссей, як повертався з Троянської війни в Ітаку до своєї вірної дружини Пенелопи, заїхав погостювати. Й затримався. Унаслідок цієї доленосної затримки Цирцея народила сина. Якого їй довелося захищати від самої Афіни. Бо Афіна знала, чим скінчиться історія: син-байстрюк випадково уб’є батька. Цирцея перемогла Афіну й урятувала свого сина. Ну, а той виріс, поїхав до батька в гості й убив його випадково списом з отруйного хвоста Тритона

105693751_210167006766550_1523661111895084176_n.jpg

Уявіть собі — стільки випробувань на долю однієї жінки! Нещасливе кохання, зрадливі коханці, важке материнство, зневага й помсти олімпійських богів, нелюбов власного батька…. Краса й сила роману «Цирцея» в тому, що всі ці випробування описуються настільки глибоко й щиро, наскільки лише може про них розповісти звичайна жінка. Жінка, який болить і душа, й тіло. Жінка, полишена на самотність і напризволяще. Жінка, яка не здається, а бореться за себе, своє щастя і своє місце у світі богів, титанів, чудовиськ і смертних.

«Цирцея» — роман багатошаровий, філософський, різноплановий, але водночас дуже простий. Бо в ньому немає складних, незрозумілих звичайному смертному матерій. Цілком ймовірно, уважні дослідники відшукають на його сторінках усі можливі й неможливі жіночі архетипи (вони там є), а також витоки численних комплексів (куди ж без них в античній літературі). Але насправді, якщо відкинути усі хитромудрі теоретичні надбудови, «Цирцея» — це роман про жінку, яка шукала себе, своє щастя, свою любов, і зрештою… знайшла. «Я думала колись, що боги — це протилежність смерті, але тепер бачу, що вони — мертвіші від усього, бо незмінні і нічого не можуть втримати в руках…»

Секрет життя ж у тому, щоб проживати кожну його мить, як минущу і від того неповторну. І саме в цьому сила смертних, і їхня перевага над богами.

«Цирцея» — роман про сенс життя. І сутність любові. А також сутність античної міфології.

105580876_719674975536327_6155593703734966001_n.jpg

Тому для того, щоб зрозуміти цю житейську історію, вам доведеться почати з повторення античної міфології. Без знання її азів розібратися в тонкощах випробувань, що випали на долю «Цирцеї» буде складно. Але, можливо, це стане першим кроком на шляху до подальшого повного занурення в яскравий і дивовижний світ класичної міфології, яка, переосмислена, звучить у наші дні не менш актуально, ніж у часи, коли Геліос затримувався у своїй подорожі небесною колісницею у чергової коханки, а на землі в той час нерозумні смертні царі карали на горло астрономів, які неправильно розрахували плин сонця небом.

Медлін Міллер переповіла класичні міфи так, що ви не зможете байдуже пройти осторонь. Ви зрозумієте Цирцею. І не лише її.


Аліна Акуленко спеціально для vivat-book.com.ua

Підписатися на розсилку

 

50 грн
отримати знижку *
* Знижка діє при замовленні на суму понад 400 грн