14 лютого у багатьох країнах світу відзначається День Святого Валентина (Valentine’s Day) або День усіх закоханих. Вважається, що День святого Валентина існує вже більше 16 століть.
Однак, росте число людей, які знають ще про одне свято, що відзначається в цей день. Щорічно, починаючи з 2012 року, 14 лютого відзначається Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day), який об’єднує всіх, хто дарує книги дітям і прищеплює їм любов до читання, а також дарує книги дорослим.
З приводу одразу двох гарних свят сьогодні ми вирішили поєднати розповідь одразу про книжки та про кохання. Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам ближче познайомитися з книжкою, яка вийшла у серії TED books. Це Математика кохання: стереотипи, докази і пошук остаточного рішення
Що спільного у кохання та математики? Ми звикли вважати, що закони кохання настільки мінливі, а наші емоції настільки вигадливі і неповторні, що їх неможливо перевірити алгеброю, описати на мові рівнянь. Але ці пихаті ілюзії зникають, ледь за справу береться професіонал – математик Ханна Фрай, професор Лондонського Університету, фахівець в області математичного аналізу поведінки і один з найяскравіших спікерів TED.
Як «з математичною точністю» познайомитися в барі? А в Інтернеті? За якою формулою розрахувати допустиму кількість зрад? Чи є рівняння, яке допомагає визначити оптимальне число сексуальних партнерів? А вік, коли вже час стати розсудливим? А ідеальна кількість гостей на весіллі? …
Але це книга не тільки про математику кохання, але і про любов до математики. Автор, пристрасно закохана в свою науку, розповідає про те, наскільки глибокою і могутньою може бути математика. І про те, що формули, рівняння і алгоритми – це не суха теорія, а наріжний камінь любові.
Придбати книжку, щоб зробити подарунок близькій людині ви можете тут
Математика кохання – лише одна книга з пречудової серії TED books, книжки з котрої ви також маєте змогу придбати на окремій сторінці нашого інтернет-магазину.
Ми чекаємо на наступні цікавинки в серії, спостерігайте за нашими новинами!
Ознайомитися з уривком книжки Математика кохання: стереотипи, докази і пошук остаточного рішення можна нижче:
1. Які в нас шанси знайти кохання?
Ми багато в чому однакові. За винятком очевидних диваків, мало хто з нас відмовився б від нагоди пізнати справжнє романтичне кохання. Так чи інакше, для всіх нас пошук тривкого особистого щастя спільний. Освоєння того, як привернути та втримати партнера вашої мрії — важливий аспект цього пошуку (згодом ми поговоримо про нього докладніше). Однак ці зусилля будуть марними, поки ви не знайдете ту особливу людину, на яку спрямуєте свою симпатію.
Для тих із нас, хто протягом певного часу був самотнім, пошук цієї особливої людини може здаватися якимось надскладним завданням. Упродовж кількох років трапляються лише побачення з усілякими нудними бернарами або ненормальними сьюзі — і от уже здається, ніби шансів у нас абсолютно немає. Хтось скаже вам, що таке відчуття небезпідставне.
Між іншим, 2010 року затятий одинак Пітер Бакус навіть підрахував, що в галактиці більше розумних інопланетних цивілізацій, аніж дівчат, з якими він міг би піти на побачення.
Однак усе може бути не так сумно, як спершу здається. Урешті-решт, на Землі живе сім мільярдів людей, і хоча не всі з них припали б нам до душі, цей розділ пояснює, як використати метод Бакуса, щоб знайти партнера, а також розповідає, чому, ставши трохи відкритішим, ви матимете більше шансів знайти кохання на рідній планеті.
Пітер Бакус у своїй праці «Чому я не маю дівчини» застосовує формулу, за якою науковці визначають, чому на Землю ще не прилітали інопланетяни. Він підраховує, скільки жінок відповідали б критеріям його потенційної подруги.
Рівняння, яке застосовує Бакус, назване на честь Френка Дрейка, який його й сформулював. Воно покликане оцінити кількість позаземних розумних форм життя в нашій галактиці. Метод простий: Дрейк розбиває питання на декілька менших частин. Він запитує про те, скільки загалом зіркових утворень існує в нашій галактиці, про відсоток зірок, у яких є планети, відсоток планет, на яких є умови для існування життя, а також відсоток цивілізацій, спроможних розвинути такі технології, які були б здатні лишити помітні свідчення їхнього існування у Всесвіті.
Дрейк використовує добре відомий науковцям прийом, коли обчислення розбивається на частини й утворюється багато маленьких емпіричних припущень замість одного великого. Результатом цього прийому є припущення, навдивовижу близьке до правильної відповіді, адже помилки кожного обчислення взаємно врівноважуються під час процесу1. Залежно від значень, обраних для кожного етапу (щодо кількох останніх виникли певні розбіжності в поглядах), науковці нині вважають, що в нашій галактиці є близько 10 тисяч розумних позаземних цивілізацій. Це не фантастика — дослідники справді переконалися, що на інших планетах існує життя.
Звісно, неможливо точно підрахувати, скільки саме інопланетних форм життя існує, і так само неможливо достеменно підрахувати, скільки ви можете мати потенційних партнерів. І все одно здатність оцінювати величини, які ти й не сподіваєшся перевірити, — важлива дослідницька навичка для будь-якого науковця. І цей спосіб, відомий як оцінювання Фермі, надається до всього — від квантової механіки до питань-головоломок на співбесідах у таких компаніях, як «Google».
Він також надається до пошуку Пітером Бакусом жінок його біологічного виду — розумних, із високим соціальним статусом, готових зустрічатися з ним. Ідея така сама: розбивати проблему на дедалі менші частини, поки вдається здійснювати обґрунтовані припущення. Ось якими критеріями користувався Бакус:
- Скільки жінок живе неподалік від мене, тобто в Лондоні? (> 4 млн жінок)
- Скільки з них належить до відповідної вікової категорії? (20 %, або > 800 тисяч жінок)
- Скільки з них, імовірно, не мають партнерів? (50 %, або > 400 тисяч жінок)
- Скільки з них, імовірно, мають університетський диплом? (26 %, або > 104 тисячі жінок)
- Скільки з них, імовірно, є привабливими? (5 %, або > 5,2 тисячі жінок)
- Скільки з них, імовірно, вважатимуть привабливим мене? (5 %, або > 260 жінок)
- Зі скількома з них я матиму шанси добре порозумітися? (10 %, або > 26 жінок)
Отже, виявляється, що в усьому світі лише двадцять шість жінок, з якими він хотів би зустрічатися.
Просто щоб порівняти: ідеться про те, що розумних позаземних цивілізацій приблизно в чотириста разів більше, аніж потенційних партнерок для Пітера Бакуса. лише одна жінка з двадцяти здається йому достатньо гарною, щоб піти з нею на побачення. Отож йому доведеться зустрітися приблизно з двома сотнями жінок, щоб знайти одну, яка відповідає бодай цим двом критеріям. А ми ж навіть ще не брали до уваги, чи сподобається він тій жінці.
Я вважаю, що цілком можна підійти до цього оптимістичніше, і пропоную цифри, наближені до ось таких:
- Скільки жінок живе неподалік від мене, тобто в Лондоні? (> 4 млн жінок)
- Скільки з них належить до відповідної вікової категорії? (20 %, або > 800 тисяч жінок)
- Скільки з них, імовірно, не мають партнерів? (50 %, або > 400 тисяч жінок)
- Скільки з них, імовірно, мають університетський диплом? (26 %, або > 104 тисячі жінок)
- Скільки з них, імовірно, є привабливими? (20 %, або > 20,8 тисячі жінок)
- Скільки з них, імовірно, вважатимуть привабливим мене? (20 %, або > 4,16 тисячі жінок)
- Зі скількома з них я матиму шанси добре порозумітися? (20 %, або > 832 жінки)
Отже, майже тисяча потенційних партнерок. Значно більше схоже на те, про що я розповідаю у своїй книжці.
Однак є ще одна проблема.
Якби Бакус міг бодай трохи переглянути свої суворі критерії, він мав би значно більшу базу даних для вибору потенційних партнерок. Власне, він міг би одразу ж учетверо збільшити свої шанси, якби трохи менше переймався тим, чи його майбутня кохана має університетський диплом. І вибір набагато — набагато! — збільшився б, якби він захотів розширити сферу пошуку за межі Лондона.
Однак дивним чином виявляється, що, замість звертати увагу на всіх потенційних партнерів, ми в період самотності чинимо якраз навпаки. Я нещодавно дізналася про чоловіка, який, навіть порівняно з Пітером Бакусом, мав навдивовижу чітке уявлення щодо того, чого хоче від потенційної партнерки. Він зареєструвався на сайті знайомств «OkCupid». Там є можливість указати в профілі деякі «обов’язкові умови», порушення яких зводить нанівець будь-які шанси. Це речі, абсолютно неприйнятні для вас. Список цього чоловіка налічував понад сто пунктів і був таким категоричним, що став темою статті на сайті «BuzzFeed». Під заголовком «Не пишіть мені, якщо…» були такі перли:
- Ви вбиваєте безневинних павуків.
- Ви маєте татуювання, яких не можете побачити без дзеркала.
- У цьому жорстокому світі ви говорите про «Facebook».
- Ви вважаєте себе щасливою людиною.
- Ви вважаєте, що мир у світі — це справді важлива мета.
Певна річ, встановлення чітких критеріїв для пошуку чистих від татуювань шанувальниць павуків і ненависниць пацифізму дуже логічне. Однак, на жаль, що
більше обмежень ви маєте, то менше у вас шансів знайти
Звісно, коли мова йде про кохання, усі ми маємо свої обов’язкові умови. Однак такий довжелезний список справді змушує замислитися. Цікаве запитання: якою мірою наші попередньо встановлені критерії пошуку насправді обмежують для нас шанси знайти кохання?
Щиро кажучи, коли людина самотня й шукає потенційного партнера, вона часто нагромаджує всілякі умови та обмеження, які разюче зменшують її шанси когось знайти. Одна моя дуже близька подруга обірвала потенційно перспективні залицяння лише через те, що чоловік узував на побачення чорні черевики під сині джинси. Один мій друзяка стверджує, що не може зустрічатися з жінкою, яка пише зі знаками оклику! (Оцей я поставила спеціально для нього.) А скільки всі ми маємо друзів, які не розглядатимуть чиєїсь кандидатури, якщо та людина не горить ентузіазмом, не випромінює краси або не купається в багатстві?
Якщо хтось справляє гарне враження за описом, це ще нічого не означає в тривалій перспективі. Немає сенсу обмежувати пошук людьми, які відповідають усім критеріям вашого списку — ви просто ставите собі неможливе завдання. Натомість обмежтеся однією-двома справді важливими речами й дайте людям шанс. Можливо, на вас чекає приємне здивування.
Будьмо відверті: напевно, усі ми знаємо людей, які врешті-решт знайшли собі такого партнера, котрого не схильні були б розглядати, навіть якби він був останньою формою життя на планеті. Як казала тітонька Мейм, «життя — це бенкет, на якому більшість нещасних недоумків помирає від голоду!»
Запитайте Пітера Бакуса, який зробив неможливе: минулого року він одружився.
