м. Харків, 61037, вул. М. Гомоненка, 10
Vivat книжковий
інтернет-магазин
0
Кошик
0 грн.
0
Кошик
0 грн.

Ґрір Гендрікс, Сара Пекканен «Дружина між нами» | Читати уривок

15.05.2019

З кожною новою сторінкою в світовому бестселері «Дружина між нами» відкриватиметься історія переплетення різних доль, страждань, зради і небезпечного кохання. 
Сюжет роману шокує. Спочатку ви подумаєте, що читаєте про ревниву і вічно п’яну колишню дружину. Гадатимете, що вона одержима своєю заміною — красивою молодою жінкою, яка має намір одружитися з ідеальним чоловіком.
Припустите, що бачите всі лінії між кутами цього любовного трикутника.
Подумайте ще раз. І подивіться уважніше.
Авторки розкриють перед вами найпотаємніші секрети ідеального шлюбу та небезпечні істини, які ми ігноруємо в ім’я любові.
Пропонуємо прочитати уривок роману «Дружина між нами» і заблукати у світі непередбачуваних подій.

Розділ четвертий


Я сиджу на підлозі примірочної. У повітрі розлитий аромат троянд — цей парфум нагадує мені про весілля. Моя наступниця матиме гарний вигляд у білій сукні. Так і бачу, як вона поглядає Річардові в очі, обіцяючи довічну любов та повагу, як і я обіцяла свого часу.
Я знаю її голос. Іноді їй телефоную, але використовую одноразовий телефон із прихованим номером.
— Алло, — починає вона. — Вибачте, я вас не чую!
Цікаво, чи вона вибачається щиро. Чи, може, потайки радіє? Тепер вона може не приховувати свої стосунки з Річардом, хоча вони й почалися, коли ми ще були одружені. У нас були проблеми. А в якої пари їх не буває, коли медовий місяць залишився позаду? Та я не думала, що він так швидко попросить мене з’їхати. Стерти історію наших стосунків.
Таке враження, наче він вдає, ніби ми ніколи й не були подружжям. Наче мене не існує. Чи вона думає колись про мене, відчуває провину за скоєне?
Ці питання мучать мене щоночі. Іноді, пролежавши багато годин без сну на скрученому простирадлі, я вже заплющую очі, й тут переді мною знову постає її обличчя і вириває мене з обіймів Морфея. Я підскакую в ліжку, намагаючись намацати на тумбочці таблетки. Знайшовши, розжовую пігулку замість ковтати: так вона швидше подіє.
З її голосових повідомлень важко зрозуміти, що вона відчуває.
Та коли я одного вечора спостерігала за нею з Річардом, вона так і світилася. Я тоді саме йшла до нашого улюбленого ресторанчика у Верхньому Іст-Сайді. Це я вичитала в одній книжці про те, як пережити розлучення: треба відвідувати місця, які викликають болісні переживання, щоб звільнитися з-під їхньої влади та повернути собі свободу пересуватися містом. Тож я пішки дійшла до кафе, де ми з Річардом, бувало, пили лате, читаючи одну газету на двох. По дорозі проминула його офіс, куди нас кожного грудня запрошували на феєричний корпоратив, пройшла крізь Центральний парк із його магноліями та бузком. Із кожним кроком мені ставало дедалі гірше. Це була невдала ідея. Не дивно, що та книжка, в якій я це вичитала, завалялася на поличці з уціненим товаром.
Та я не здавалася. Мені спало на думку, що буде доречно закінчити цю подорож за баром ресторану, де ми з Річардом святкували кілька останніх річниць. Саме тоді я їх побачила.
Може, він також хотів вигнати з того місця недоречні спогади.
Якби я йшла трохи швидше, ми б зустрілися біля входу. Та я пірнула в найближчу крамницю й причаїлася, виглядаючи з-за рогу. І встигла побачити бронзові ніжки, звабливі форми й усмішку, що вона її кинула Річардові, коли він притримав для неї двері.
Звісно, мій чоловік її хоче. Та й хто б втримався? Вона ж наче стиглий, соковитий персик.
Я підкралася ближче й прикипіла поглядом до великого, на цілу стіну, вікна: Річард саме замовив напій для своєї дами — смак у неї, здається, недешевий, — і вона потягувала золотаву рідину з елегантного келиха.
Не можна було, щоб Річард мене побачив. Він не повірив би, що це збіг обставин. Певна річ, я й раніше слідкувала за ним. Чи, точніше, за ними.
Та ноги не слухалися мене. Я не могла відірватись від того видовища: он вона схрестила ноги, показуючи в розрізі сукні дівоче стегно.
Він присунувся до неї дуже близько, спершись на її стілець. Волосся в нього трохи відросло — тепер воно ззаду доходило аж до комірця костюма, і це йому личило. Я помітила знайомий вираз обличчя, який бував у нього, коли йому вдавалося підписати важливу угоду, за якою він ганявся місяцями. Це було обличчя лева.
Вона закинула голову назад, сміючись до нього.
Я відчула, як мої нігті врізаються в долоні. До Річарда я ніколи не закохувалася. Тоді я зрозуміла, що до того моменту не знала й ненависті.


Підписатися на розсилку

 

50 грн
отримати знижку *
* Знижка діє при замовленні на суму понад 400 грн