ТАКИЙ МОДНИЙ NON-FICTION: ОГЛЯД НОВИНОК НАУКПОПУ

Науково-популярна література нікуди не поділася: є і перекладна, і вітчизняна. В асортименті − крутий нонфікшн про людську цивілізацію, реаліті-шоу, ізраїльське економічне диво, літературних класиків і про те, як гідно піти у вічність.

Анастасія Герасимова

Арт-критик


Елізабет Колберт «Шосте вимирання»

Наш Формат, 2016

Сучасний світ є результатом наполегливості окремих видів тварин і рослин, які вижили під час одного з останніх великих вимирань. В різні епохи та періоди причинами зникнення ледь не усього живого ставали природні катаклізми, падіння метеоритів. Проте з появою Homo sapiens, виду, що повільно рухається і повільно розмножується, але є набагато вигадливішим за братів своїх менших, загроза отримала джерело, яке діє попри логіку та наукову доцільність. Винищення безкрилої гагарки у Північній півкулі, завезення у Південну Америку щурів, які колись неодмінно правитимуть світом, радіоактивні опади, зміна річкових русел, монокультурне сільське господарство, підкислення океану… Елізабет Колберт, оглядача The New Yorker, безжально перераховує все, що знищує планету, веде до «шостого вимирання». Гостроактуальне журналістське розслідування, ґрунтовна, вражаюча, з цікавими фактами та науково-історичними екскурсами – книга Колберт стала лауреатом Пулітцерівської премії, бестселером The New York Times, фіналістом премії The National BookCritics Circle Awards.

«Теорія Дарвіна про те, як виникли види, вдвічі перевершила теорію про те, як вони зникли. Вимирання й еволюція були одне одному як основа тканини життя або, якщо волієте, двома сторонами однієї медалі. «Поява нових форм і зникнення старих» були, як писав Дарвін, «пов’язані». Стимулом для обох явищ стала «боротьба за існування», яка заохотила відповідність й усунула вторинність».

Ден Сенор, Сол Синґер «Країна стартапів. Історія ізраїльського економічного дива»

Yakaboo Publishing, 2016

У них у пустелі ростуть фрукти та овочі, які потім йдуть на експорт, у них найкраща в світі армія та медицина, суперсучасні телекомунікації, електромобілі, а ще суспільство, у якому майже відсутня ієрархія. І це після і під час військової агресії. Чому Ізраїлю вдалося здійснити своє економічне диво? На це запитання шукатиме відповідь книга Дена Сенора (журналіст, політичний радник) та Сола Сінгера (редактор, політичний радник). «Країна стартапів» вийшла у 2009 році, стала бестселером The New York Times, розійшлася світом у перекладах 30 мовами й дісталася до України дуже вчасно, адже кілька останніх років ми «перевинаходимо себе». Прикро, що цей процес не отримує належної підтримки політиків і очільників держави. Про власного Шимона Переса нам залишається тільки мріяти. Втім, у авторській передмові до українського видання Сенор і Сінгер висловлюють сподівання, що їхня книга «стане натхненням для більшої кількості українських підприємців». Прикладів для наслідування в тексті чимало. Тому тим, хто поділяє думку, що час Силіконової долини минув, у «Країні стартапів» буде чим поживитися.

«Ізраїльська культура та регуляторне середовище відображають унікальне ставлення до невдач − відправну позицію, яка дає змогу раз у раз повертати підприємців, що зазнали невдачі, у систему, даючи їм змогу конструктивно використати свій досвід у нових спробах, замість того щоб на все життя залишати їх на узбіччі та зі стигмою».

Олександр Михед «Бачити, щоб бути побаченим: реаліті-шоу, реаліті-роман та революція онлайн»

ArtHuss, 2016

Дисертація, що переросла у книгу. Це літературознавче дослідження реаліті-роману, яке набуло масштабів культурологічного нарису з історії реаліті-шоу, самого телебачення. Як з’явилася «прихована камера» і до чого тут межі підкорення людини владі? Як працює «фабрика зірок» в Україна? Наскільки стрім змінив сучасне телебачення? Навіть якщо ви ще кілька років тому викинули свій блакитний екран, ця книга говоритиме цілком зрозумілою мовою маніпуляцій, грошей і політики. За твердженням автора, на створення праці пішло 10 років, безліч годин перегляду, читання… І недарма. Олександр Михед у науково-популярній літературі виявив ще більше прискіпливості до себе, ніж у власній художній. Тому #неперемикайтеканали – читайте!

«Реаліті-шоу і реальне телебачення виходять далеко за рамки телепростору. Це радше сукупність дискусій, скандалів та, що найважливіше, понять і категорій, які визначають і діагностують сучасність: аматорство, пересічність, перформативність, чесність, достовірність, суспільство спостереження, приватність, вуайеризм. Ці категорії згодом буде художньо переосмислено в реаліті-романі. І ці ж категорії супроводжують будь-яку дискусію про реаліті-шоу».

Ростислав Семків «Як писали класики. Поради, перевірені часом»

Pabulum, 2016

Літературознавство, що має людську подобу. Точніше, уроки письменницької майстерності, поглиблені біографічними відомостями про різних, але знакових для XX століття авторів. Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннегут, Мілан Кундера, Маріо Варґас Льйоса, Умберто Еко – кожен з цих майстрів прози «описує» окремий історичний період, має успіх, але головне, що їх поєднує, − це любов до читання, постійне самовдосконалення. Ростислав Семків, літературознавець, перекладач, викладач, доцент Києво-Могилянської Академії, пояснює вибір об’єктів дослідження тим, що «всі в цій компанії, на мою думку, говорять достатньо цікаві речі, а то й просто мені подобаються як персонажі». Чесно і щиро. Власне, цими прислівниками можна послуговуватися, розповідаючи про книгу в цілому. Додамо ще й чудове почуття гумору пана Ростислава – отримаємо цікаву книжку про письменників, які мали рецепти творчості, прагнули відповісти на важливі питання чи просто позбавитися власних страхів.

«Писати потрібно швидко. Саме швидкість, як наголошує Бредбері, допомогла ссавцям вижити й перемогти у боротьбі серед земних видів. Вал асоціацій, які викликає автор із глибин власної свідомості, потребує швидкого записування − знову ж, добра практика не дасть сюжету відійти вбік… Швидкість − взагалі фетиш нашої сучасності. Писати швидко важливо, коли ти початківець і треба вдосконалювати стиль, але коли ти вже знаний автор − це просто необхідно. Адже публіка чекає від тебе нових книг».

Атул Ґаванді «Бути смертним. Що важливо наприкінці життя»

Vivat, 2016

Атул Ґаванді – американський хірург, дослідник, письменник з освітою, що викликає повагу: бакалавр в області біології і політології Стенфордського університету, магістр філософії, політики та економіки коледжу Балліоль (Оксфорд), доктор медичних наук Гарвардської медичної школи, магістр Гарвардської школи громадської охорони здоров'я. Книги Ґаванді мають велику популярність. Секрет успіху дуже простий. Автору неможливо не вірити. Якщо настільки досвідчена, поважна людина стверджує, що людське старіння – це цілком нормальна річ, залишається приймати цей факт з усім сумом. Проте книга «Бути смертним» створена не для того, щоб констатувати очевидне. Її мета − нагадати читачеві не лише про те, що варто берегти себе і реалістично підходити до життя, а й про потребу зберігати повагу до тих, кого неминучий процес старіння вже наздогнав. Багато цікавих цифр і демографічних відомостей, ще більше прикладів з життя, що робить з книжки Атула Ґаванді емоційну історію, а не сухе дослідження.

«Прогрес медицини та охорони здоров’я був неймовірним благом − люди стали жити довше, здоровіше, продуктивніше, ніж будь-коли. Однак, подорожуючи цими видозміненими дорогами, ми сприймаємо життя на схилі літ як щось неправильне. Ми потребуємо допомоги, часто протягом тривалих періодів, і сприймаємо це швидше як хворобу, а не як новий природний та очікуваний стан речей. Ми знову і знову мусолимо якусь історію на кшталт оповідки про 97-річного старого, який бігає марафони, ніби такі випадки — не диво чи природне везіння, а щось закономірно очікуване для всіх. Потім, коли наші тіла не підтверджують цієї ілюзії, ми почуваємося винними».


Джерело: сайт Культпростір.ua
Поделиться: